Анатолій Поха: «Перший луцький гетьман». Старі фото та інтерв’ю

Гетьманська булава, спадок Кривицького і… «мертві душі»

«Першим луцьким гетьманом» Анатолія Поху назвали журналісти газети «Народна трибуна» у репортажі із сесії Луцької міської ради, де його обрали головою. У той день, 14 лютого 1991 року, Антон Кривицький склав повноваження (як нещодавно обраний заступник голови облвиконкому), а на своє місце запропонував свого першого заступника – Анатолія Поху. Більшістю голосів таке рішення підтримали (у той час голову обирали із числа депутатів самі ж депутати).

Ось як описали подію журналісти тижневика «Народна трибуна»:

«Першим луцьким гетьманом став Анатолій Андрійович Поха. Принаймні, це перший голова міськради, якому було вручено символ влади – булаву.

Але 14 лютого, в день, коли йшли вибори Анатолій Андрійович декілька разів був то на коні, то під конем».

Справа в тому, що питання про те, чи пройшов Анатолій Поха до міської ради як депутат було спірним.

У виборчому окрузі, від якого балотувався Поха, шість разів поспіль проводились вибори і щоразу їх визнавали недійсними, адже голосувати приходило менше за 50% виборців. Цього разу виборча комісія знову оголосила, що вибори не відбулись. Проте довірена особа Анатолія Похи подала скаргу на таке рішення, «у якій він ставив під сумнів кількість виборців, внесених у списки, які були складені ще в лютому 1990 року (…) просив переглянути списки, виключивши з них всіх вибулих і «мертвих» душ» (газета «Радянська Волинь» від 19.02.1991 р.).

Виборча комісія переглянула своє рішення, визнала, що на окрузі живе менше людей, ніж раніше вважалося, відтак Анатолій Поха став депутатом. А затим – і головою.

 

«У раді треба працювати»

Витяг з інтерв’ю газеті «Волинський вісник» від 20 березня 1991 року

- Ще кілька років тому до перестановок у верхах рядові громадяни ставилися абсолютно байдуже – все визначала посада, крісло, а хто в ньому сидітиме, не мало значення.

Для вас особисто посада голови – сходинка в кар’єрі, шанс для повнішої реалізації власних можливостей чи щось інше?

- Кар’єристом я не був ніколи. І до роботи чи посади ставився з однією неодмінною умовою – щоб вона приносила задоволення. Сам процес роботи, щоденне спілкування з людьми, переборювання труднощів… В даному разі у мене є більше можливості зробити щось конкретно для поліпшення життя лучан, а це не може не приносити задоволення.

- І все ж, як свідчить практика життя, в переважній більшості випадків вища посада мимоволі викликає в того, хто її займає, відчуття власної значимості, іноді зверхності над іншими – не випадково ж вибрали саме мене! Ви вважаєте себе вільним від подібних відчуттів?

- На мою думку, почуття зверхності однієї людини над іншою є протиприродним взагалі. Як і ряд інших відхилень, воно виникло в процесі ненормального розвитку відносин у суспільстві. Такі люди мені були неприємні завжди. Недарма в народі кажуть: хочеш пізнати справжню ціну людині – дай їй владу.

- Багато хто схильний вважати, що заміна голови міськради викликана важкокерованою позицією, яку займав ваш попередник. Отже, спадкоємець влади повинен бути більш «слухняним». Чи вважаєте себе таким?

- До особливо «слухняних» у тому розумінні, як йдеться у вашому питанні, я себе ніколи не відносив. Що ж до мого попередника, то, вважаю, що він вніс хороший заряд живої нестандартної активності в роботу ради і, якщо говорити цілком відверто, то я жалкую, що Антон Федорович пішов з посади.

Заступником працювати легше, ніж першим керівником. Будівництво, проектування, реставрація, розвиток міста – це саме та робота «для душі», про яку ми з вами говорили на початку розмови. Це конкретна ділянка роботи, за яку відповідати значно легше, ніж за весь, часом непередбачуваний обсяг проблем, які лягають на плечі голови ради: тут і постачання, і продовольча проблема, і вода, і каналізація.

- До речі, над приміщенням міськради і сьогодні – два прапори… (очевидно, йдеться про те, що уже вивісили синьо-жовтий прапор, але ще не зняли радянський, - ред.).

- Те, що відбувається сьогодні в Україні з національною символікою – це результат недопрацювання питання республіканським парламентом… Звідси – і війна законів: одні приймають, інші відміняють, а головна біда, що ніхто не виконує – ні діючих, ні новоприйнятих, ні відмінених. Для того, щоб приймати нові рішення, потрібно в першу чергу відмінити існуючі… Взагалі для мене в цьому плані еталоном є законодавча діяльність США, де за 200 років до конституції було внесено лише кілька поправок.       

 

«Хай вічно буде місто з древніми куполами і силуетами новобудов»

Витяг з інтерв’ю газеті «Народна трибуна», 25 вересня 1993 року

- Розмовляємо з вами напередодні свята - дня міста Луцька. Дехто з лучан вважає, що у такий скрутний час не варто проводити подібні заходи, бо вони нагадують бенкет під час чуми. Чому все-таки вирішено проводити це свято?

- В житті кожної людини є день, для неї особливо урочистий і святковий. З року в рік, скільки б їй не було віку, вона завжди чекає цього дня - свого дня народження. І у міст є теж свої дні народження. 

Вже стало доброю традицією для лучан щорічно у вересні відзначати це свято - свято мешканців міста, всіх його друзів. Як би скрутну не жилося, але в традиціях нашого народу відзначати свята, підводити підсумки зробленому і пережитого та набратися сил.

Тим більше, що в цьому році ми приурочили День міста до духовного свята - Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня». Вважаю, що з підняттям духовності ми поборемо і наші негаразди в економіці.

- На вашу долю випало керувати містом у нелегкий час економічної кризи, спаду виробництва, падіння життєвого рівня народу. Дуже часто люди нарікають на органи влади, в тому числі і на міськвиконком, звинувачуючи його у всіх бідах.

- Дійсно, труднощі перехідного періоду, що охопили всю Україну, звичайно, не змогли обминути і наше місто. Тому працювати особисто мені і виконавчому комітету доводиться в якісно нових умовах: під обстрілом критики як зліва, так і справа, постійно відчуваючи на собі невдоволення людей високими цінами і зниженням життєвого рівня.

Як би важко не було, але ми винайшли додаткові кошти і забезпечили своєчасну здачу середньої школи № 26 в Завокзальному районі. До Нового року плануємо ще завершити спорудження 25-метрового басейну. Як не важко, але все-таки розпочинаємо будівництво нової 13-ї школи.

Особлива увага приділяється будівельному комплексу, це рідна мені галузь. Я вважаю, коли держава будує – значить, вона живе, думає про майбутнє. В місті прийняті ряд заходів по недопущенню спаду будівництва, залучаються депутати до цієї справи і тому баштові крани не зникли з обрію міста.

- А що із запланованого на 1993 рік не вдалося виконати і чому?

- Людина завжди планує і хоче зробити більше і краще, так і ми у виконанні. Не все дійсно вдається зробити. Нам не вдалось до кінця вирішити проблему з обезаміаченням води Вербаєв-Лучеського водозабору. Не можуть ще науковці повністю дати нам відповідь.

Не завжди знаходимо ми взаєморозуміння в питаннях відведення землі під розширення меж міста і розміщення садово-городніх масивів та індивідуального будівництва.