Білоруска покохала волинянина і тепер ліпить вареники для українських прикордонників

Білоруска покохала волинянина і тепер ліпить вареники для українських прикордонників

На п’ятому році шлюбу у родини Мосюків з села Кортелісти на Волині є ошатний будиночок, біля якого в теплу пору цвітуть розмаїті квіти і стоїть автомобіль – подарунок чоловіка коханій дружині на Новий 2021-й. А головне – є почуття, якими вони обоє дорожать, «бо як без них». Ця, на перший погляд, нібито казка – із життя подружжя, яке мешкає на Ратнівщині.

Про це пише газета Волинь

«Переконалася в його надійності, коли Віктор підставив плече у важку хвилину»

Рідне місто Юлії — ​Мікашевичі Брестської області. З приводу того, як складалося особисте життя, жінка розповідає:

— У мене був цивільний шлюб. Народився син Кирило, але з його батьком ми розлучилися. Не скажу, що дуже вже шукала чоловіка. Але думала, що таки знайду хорошу людину: «Ну мусить же мені пощастити!».

І це сталося зовсім несподівано. Якось Юля, як пригадує, їхала в гості до знайомої на Ратнівщину. На митному посту «Доманове» й зустріла цю «хорошу людину, з якою можна долю пов’язати». Якраз того дня Віктор приїхав сюди до приятелів у кафе. Тут їх друзі і познайомили. На тому митному посту, як довідалася від наших героїв, уже чотири чи п’ять пар так склалися — ​хлопці з України взяли за дружин дівчат-білорусок.

  — От і я холостякував майже до сорока літ, — ​каже Віктор, — ​а зустрів свою Юлю (вона, до речі, на десять років молодша за нього. — ​Авт.) й зрозумів, що саме цю жінку так довго чекав.

Правда, ще рік вони зустрічалися, поки одружилися.

— Ми їздили одне до одного, — ​пригадує Юля. — ​Але про те, щоб побратися, мови не було. Все вирішилося, коли з моєю мамою сталася біда — ​вона потрапила в дорожньо-транспортну пригоду й одержала смертельну травму. Віктор щиро підтримав мене в моєму горі — ​після цього я вже в ньому ні на йоту не сумнівалась. Я якраз в Кортеліси приїхала у відпустку на два тижні. І ось дзвінок з білорусі: «У «швидкій» ваша мама померла». Віктор уже заочно був знайомий з нею — ​вони не тільки по телефону розмовляли, а й бачили одне одного по відеозв’язку. Мама збиралася до нас на Волинь приїхати — ​подивитись, де мій обранець живе. Не встигла… Ми відразу ж удвох із Віктором вирушили на мою батьківщину. Він на похороні від мене не відходив. Підставив, можна сказати, своє плече, розділив мою гірку печаль…

Мій дім там, де моя сім’я. Як я можу зараз, коли в Україні війна, залишити Вітю? Як же тоді обітниця під час таїнства вінчання: підтримувати кохану людину у здоров’ї та хворобі, багатстві та бідності, щасті та горі, аж поки смерть не розлучить?..

За місцем проживання нареченої Мосюки розписалися, а 27 листопада 2017 року, напередодні Пилипівського посту, повінчалися в Кортелісах. І церковний шлюб, судячи з почутого, став для них найголовнішою подією.

На знімках, які зберегли пам’ять про цей день, можна побачити й сина Юлії Кирила, який разом із мамою поміняв місце проживання, переїхавши з білорусі у волинське село в прикордонні. Він нині — ​десятикласник Кортеліського ліцею.

Білоруска покохала волинянина і тепер ліпить вареники для українських прикордонників

«Тепер, як є сім’я, стимул до життя з’явився»

Ми спілкувалися з подружжям на їхньому обійсті, де стоїть ошатний будиночок, а біля нього — ​легковик і крутезний мотоцикл. Коли мова зайшла про те, що господар має і авто, й двоколісний транспорт, Віктор відразу уточнив:

  — То машина Юлі — ​вона нею більше їздить…

А вже жінка додала для ясності:

— Це подарунок від чоловіка. У нас був автомобіль, і про персональний я не думала. А Віктор приїхав якось додому (то було перед Новим 2021 роком) й сказав: «Я тобі машину купив».

І при нагоді пригадала, як він свого часу, освідчуючись їй, сказав: «Хочу, щоб у тебе все було».

 — Тепер, як є сім’я, стимул до життя з’явився. Бо що холостяку треба? А нічого... День минув, і добре, — ​говорив Віктор, коли мова зайшла про переміни, які сколихнули його розмірені будні. — Коли мої мама й тато повмирали, то я жив з дідом — ​он у тій хатині, яка й тепер є на нашому обійсті. А батьківська хата стояла пусткою, ​розвалювалася. Це вже ми з Юлею, як вирішили одружитися, знесли її й звели свій новий дім. І поки будувалися, то жили в дідовій хатині.

Білоруска покохала волинянина і тепер ліпить вареники для українських прикордонників
На таїнстві вінчання був присутній син Юлії, Кирило, який разом із мамою поміняв місце проживання, переїхавши з білорусі у волинське прикордоння.

«Як я можу зараз, коли в Україні війна, залишити Вітю, бо тут тривожно?»

Звичайно, ми говорили з Юлією про те, чи не було у неї думки в час повномасштабного вторгнення росії в Україну поїхати з Кортелісів у своє рідне місто, де б спокійніше жилося. З приводу цього вона розповіла:

— А мені одного разу знайома жінка-землячка потелефонувала й сказала: ти, мовляв, народилася в білорусі, громадянка цієї країни, тож повинна вертатися сюди, бо тут твій дім. Я їй відповіла, що мій дім там, де моя сім’я. Знаю приказку: «Де народився, там і згодився». Але це не мій варіант. Як я можу зараз, коли в Україні війна, залишити Вітю й забратися геть, бо тут тривожно? Як же тоді обітниця під час таїнства вінчання: підтримувати кохану людину у здоров’ї та хворобі, багатстві та бідності, щасті та горі, аж поки смерть не розлучить?..

Жінка згадує перші дні після 24 лютого, коли було дуже тривожно, — ​страху наганяло й те, що може бути напад і з боку білорусі:

— Тижнів три ми лягали спати, не роздягаючись. 

І замість того, щоб втікати у спокійніше місце, Юлія з перших днів повномасштабного вторгнення росії почала волонтерити, а вже до неї приєдналися інші кортеліські жінки.

— Староста попросив приготувати вареників на п’ятдесят прикордонників, — ​пригадує вона, — ​то їх ми ліпили на кухні у мене вдома. А вже згодом перебралися в їдальню Кортеліського ліцею.

До речі, в дівоцтві Юлія мала суто українське прізвище Ткачук. Таких білорусів із нашим корінням на Брестщині, як доводиться чути, буваючи у прикордонні, є багато, бо долі людські переплелися з давніх-давен. Тому й хочеться вірити, що не стрілятиме родич у родича…

Білоруска покохала волинянина і тепер ліпить вареники для українських прикордонників

Читайте також: 

Можливо зацікавить

Олександр Олійник

Мати впевнена, що Герой, а в частині кажуть, що покинув поле бою: півтора роки рідні не можуть знайти військового з Волині

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком
фото

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян
відео

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян

Поховання військового
фото

Сказали, що отримав надважкі поранення, а наступного дня сповістили про смерть: на Волині попрощалися з Героєм Петром Хомичем

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював
фото

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював

росіянин військовий депортація
відео

Воював за Україну, а тепер «бомжує» на Волині: росіянину-добровольцю ЗСУ загрожує депортація

Виїзд за кордон

Хотів виїхати до Польщі: на Волині спіймали ухилянта-невдаху

мобілізація хвороба серце

Мобілізація 2024: які хвороби серця є підставою для звільнення від призову

спецпризначенець петиція

Планував одружитися після війни: бійцю луцького «Любарта» просять посмертно присвоїти звання Героя України