Боєприпаси знаходили навіть у дитсадку: як волинські піротехніки розміновували Донеччину

За час перебування на території вони обстежили 88 гектарів, де знешкодили майже пів тисячі вибухонебезпечних предметів. 80% з яких - касетні елементи від реактивних систем залпового вогню «Ураган» та «Смерч».

Про це журналістам розповіли волинські піротехніки ДСНС, що повернулися зі звільнених сіл Донеччини.

Найважче працювати з «Пелюстками»

Віталій Гаврилюк, заступник начальника групи піротехнічних робіт Волинської області:

«Найважчим завданням була робота з протипіхотними мінами ППМ-1(в народі їх називають «Пелюстка»), які малопомітні та бувають двох кольорів: зелені важко побачити в траві, а коричневі - в лісі. Наприклад, ми там були восени, то їх тяжко було помітити серед листя. 

Вони небезпечні тим, що деякі містять самоліквідатор (ППМ-1С), а деякі - ні (ППМ-1). Відрізнити їх з відстані нереально, а підходити небезпечно, тому що не знаємо, коли він спрацює». 

«Це все збиралося з 4-метровою жердиною, у захисному костюмі, підносилася вибухова речовина для її знищення. Цього разу знешкодили 25 таких «Пелюсток».

«Майже кожного дня відбувалося так: їдеш обстежувати одну територію, а люди підходять і розповідають, що вони щось бачили в іншому місці і тобі потрібно перевіряти це: не відреагувати ти теж не маєш права. 

Було у нас таке одне завдання, коли ми виконували пошук розриву мобільного зв’язку - кабелю. Під’їхав до нас місцевий житель, який показав, де він ще може бути, - ми пішли і дійсно побачили дроти, по яких працювали сапери, мінуючи ділянку. Там зняли дві міни направленої дії». 

Чернігівщина не була так довго в окупації, як Донеччина

Віталій Гаврилюк:

«Боєприпаси практично однакові, але Чернігівщина не була так довго в окупації і бойові дії тривали не так довго, як на Донеччині, тому там було простіше, але все одно тяжко. На Донеччині було більше вибухонебезпечних предметів. Наприклад, взяти Лиман, який на початку жовтня звільнили, чи Святогірськ, де були ворожі підрозділи». 

«Вибухонебезпечні предмети дійсно лишають скрізь. Саморобний вибухонебезпечний пристрій знаходили під колесом причепа, який був на електропідстанції поблизу залізничної дороги. Ми багато працювали по залізниці, щоб відновити сполучення населеним пунктам, які звільнили».

«Скажімо, для «Пелюсток» і касетних елементів немає різниці: чисте поле чи залізниця, автомобільна дорога чи ліс. Дійсно скрізь. Були залишені боєприпаси на місцях базування ворожих підрозділів: в сараях, хатах, навіть в дитячому садочку. Майже в усіх приміщеннях дитячого садка були залишені вибухонебезпечні предмети. Не знаю, чи спеціально, вони там, видно, жили і мали склад».

«Також лишають у приватних будинках. У самому приміщенні розміновувати - це не наша робота, наша - територія, під’їздні шляхи. Там вже працює вибухо-технічна служба Національної поліції. Проте, якщо отримали повідомлення саме про те, що лежить снаряд, він вже ідентифікований і не має ознак мінування, то ми можемо це відпрацювати» 

Сергій Мазурук, старший сапер:

«Територія, де трапляються вибухонебезпечні предмети, дуже різна, тому що «засіваюється» з висоти. Знаходили їх на кожному завданні: як поле, ліс чи автомобільний шлях». 

Знайшли навіть джавелін

Віталій Гаврилюк:

«Наша спеціалізація – вибухонебезпечні пережитки минулих війни, але ми кожного року їздимо на курси підвищення кваліфікації чи курси цільового призначення, де сучасні зразки теж вивчаємо. А раніше, скажімо, за касетні елементи 9М210 ми не знали – тепер знаємо». 

«Боєприпаси Другої світової війни теж зустрічалися. Було таке, що йшли з приладом, обстежували ділянку території і випадково знаходили 76-й міліметровий артилерійський снаряд часів минулих війн».

«Воно все є небезпечно, але, скажімо, найнебезпечнішою є ОЗМ-72, яка може ще стояти на підривнику. Вона ховається у грунт, є ненатисної дії, ставиться на розтяжку, яку дуже важко помітити, а радіус ураження – 360 метрів. Міна стрибає вгору на один метр. Так само ця (ППМ-1) не менш небезпечна, тому що малопомітна. Наслідок - травматична ампутація стопи. 

Нових видів вибухівки ми не зустрічали, але для нас була новизна, наприклад, джавелін, який знайшли. Ми були змушені були знищити, тому що він був пошкоджений».

«Вибухонебезпечні предмети всі різні: одні потрібно знешкоджувати на місці, інші можна перенести у безпечний стан. Є визначений підрозділ, який це все забирав і вивозив на майданчик, де це все знищувалося. Якщо щось підривається на місці - прийнямаються всі міри захисту, здійснюється евакуація людей».

Сергій Мазурик:

«Все залежить від того, яка перед нами стоїть задача. Перш за все, має бути бронижелет і каска. Важливо мати гарний зір, щоб все побачити. Часом потрібен металошукач, щоб перевірити щось в землі, інколи - щуп; є телескопічна вудочка, яка на відстані бере боєприпас і відносить на безпечне місце для підриву».

Віталій Гаврилюк:

«Є каска, бронежилет, і турнікет на випадок якоїсь нештатної ситуації. Якщо не можемо ідентифікувати предмет, безпечно до нього підходимо, щоб сфотографувати». 

«Є люди, які під час нашого виконання завжди онлайн, їм можна відправити фотографію, а вони за дві-три хвилини нам дають відповідь про те, чи можна/не можна переносити, можна/не можна стояти поряд»

«Страх є стовідсотково. Якщо ти повертаєшся у місце, де ти вже працював, то більш менш вже знаєш, з чим ти мав справу, а от можливі ротації у інші області, а там застосовувалися теж інші боєприпаси. Звичайно, страх щодо цього є, та й взагалі є такі відчуття щодо того, що тебе чекає наступного дня, коли ти виїжджаєш на виконання».  

Люди змучилися війною

Віталій Гаврилюк:

«Зрозуміло, що вони там вже всі хоробрі, але роз’яснювальна робота з людьми завжди проводиться: ми приїхали, виконали завдання, всім, хто був поряд пояснили, показали навіть на фотографіях». 

«Не можна зачіпати вибухонебезпечний предмет, потрібноповідомити про нього всіх, хто знаходиться поряд, відвести інших на безпечну відстань - мінімум 100 метрів - повідомити відповідні служби (101, 102), дочекатися піротехніків і показати предмет. Відходити на безпечну відстань теж потрібно уважно»

«Був один нюанс, коли ми приїхали на безпечні залишки реактивних систем залпового вогню «Ураган». Сам він вигорівший, без бойової частини, сам двигун - труба, яка була встомлена в землю - лиш залишилвся. Люди кажуть: «Давайте щось з ним робіть». Ми відповіли, що затратимо дуже багато часу зараз і краще це зробити, коли буде техніка. Ми їхали у будинки і сказали, що там безпечно: «Щоб вас це не відволікало, ми це заберемо, але пізніше. Залишки безпечні. Нам треба їхати до людей, в яких небезпека». А їм це не сподобалося».

Віталій Пась, водій-сапер:

«Люди, як люди, вони змучилися цією війною... Заїжджаєш у місто Лиман, яке розбите: люди, як кроти, вилазять з підвалів, голодні, холодні. Коли приходить гуманітарка, вони там готують собі на вогнищі».

«Було таке, коли ми приїжджали на місце виконання завдання по мостах зруйнованих, виходить до нас дідусь і каже: «Хлопці, шо ви тут стоїте? Той міст зруйнований». Ми кажемо, що знаємо і що якраз до нього і приїхали, чекаємо представників, яким треба це все відновлювати. Питає: «Може, вам щось треба?», а ми: «Та ні, все є» - «Може, я вам хоч чаю зроблю?»

«Кожного дня місцеві розповідали про вибухонебезпечні предмети. Скажімо, не по плану: ми їдемо в одне, а потім ще на п’ять, про які нам повідомили. Це безкінечна робота». 

Багато людей, коли приїжджаємо, питають: «Ви піротехніки? Ходіть я вам покажу: в мене - там, а ще там». І дня може не вистачити, щоб за всіма адресами поїздити. Було таке, що заїжджали в сільську раду, щоб відпрацювали кілька адрес, а затрималися аж на цілий день - об’їздили всю громаду.

Текст: Ольга Юсковець

Фото: Ольга Юсковець, ДСНС у Волинській області