Боронять країну від загарбників: мати-героїня з Волині виховала 6 дітей і 15 онуків

Боронять країну від загарбників: мати-героїня з Волині виховала 6 дітей і 15 онуків

Мати-героїня Любов Байкевич з Любомльщини виховала шістьох дітей і п’ятнадцятьох онуків.

Про неї розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Любов Олександрівна від народження проживає у селі Штунь. Батьки її працювали у колгоспі, дівчинка була наймолодшою дитиною у сім’ї, де, окрім неї, виховувалося ще дві сестри. Коли маленькій Любі було всього три роки, трагічно загинув тато.

«Відтак, змалку і я, і сестри старалися у всьому допомагати мамі, - каже співрозмовниця. - Я вже у третьому класі, бувало, підміняла її на колгоспній фермі».

Рано вийшла заміж. Всевишній послав сім’ї шістьох діток: сина Анатолія, доньку Надію, синів Олександра, Віталія і Миколу і доньку Анну

«На жаль, моє тодішнє сімейне життя - то лише була назва, мука, а не життя, - зітхає жінка. - Погодьтеся, не назвеш шлюб щасливим, коли доводилося з дітьми ночувати то у родичів, а то й у хліві, щоб не потрапити під важку руку… Терпіла заради дітей, шкода їх було, а коли підросли, то розлучилася».

Самотужки піднімала й ставила на ноги дітей, чверть століття віддала важкій праці дояркою на місцевій фермі. Крім того, й на землі весь час працювала: льон брала вирощувати - і по гектару, і, бувало, по 5, цукрових буряків по гектару.

Та й нині не сидить без діла. Регулярно їздить на заробітки до Польщі. З другим чоловіком Віктором обробляють три гектари землі, на яких, окрім традиційних картоплі і зернових, вирощують помідори, кавуни, баклажани, перець - неймовірно, але притаманні півдню України культури досить добре ростуть і плодоносять і на поліських теренах. Також тримають корову, теличку, біля сотні курей. 

«Звикла до роботи. Буває, діти сваряться, мовляв, навіщо стільки його. Але завжди кажу: мало посієш не вродить, нехай краще залишиться - знайдемо, де подіти», - сміючись, каже жінка.

Попри зайнятість, Любов Олександрівна багато літ є активною учасницею сільського колективу художньої самодіяльності. Крім того, понад двадцять років співає у церковному хорі і вже третій рік є регентом храму Івана Богослова у селі Штунь.

«Здавна люблю колектив, українську пісню, спілкування, - ділиться співрозмовниця. - Співала завжди, ніколи не відмовляла, коли просили взяти участь у концерті в сільському будинку культури. А участь у церковному хорі - це подяка Всевишньому за дітей і за те, що допоміг вижити після жахливої аварії, коли мене переїхав трактор».

Найбільшим скарбом жінка вважає своїх нащадків - шістьох дітей і п’ятнадцятьох онуків. 

«У мене нині лише одна мрія. Зараз мій син Олександр і його син Денис боронять нашу державу від загарбників. Отож, єдине, що хочу - щоб настала довгождана Перемога, щоб усі наші хлопці повернулися додому живі-здорові з війни і будували вільну й незалежну Україну».

Микола СЕРГІЄНКО

Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».

Читайте також:

Можливо зацікавить