Фронтова собака волинянина за кілометр чує диверсантів і знає, коли буде ворожий «приліт»

Блискіт її очей зупинив воїна 

З цих же міркувань – про чоловічу честь – за майбутнім тестем в останні хвилини встиг вскочити на підніжку вагона вже нинішній його зять і знаний у Горохові фельдшер швидкої медичної допомоги Руслан Майко. Протягом двох років вони воювали вдвох в одній роті. Обоє, як і всі військовослужбовці, неохоче розказують про свої воєнні будні. Мовляв, на війні як на війні. А ось про окопну красуню Гільзу всім оповідають із неймовірною теплотою. Олег Улянович навіть хотів привезти Гільзу додому в Горохів, та після чергового ворожого обстрілу потрапив у госпіталь й на передову так і не повернувся.

…На бойову позицію для ротації вони прибули вночі. Знайомилися на ходу з бійцями, на чиї пости заступали. Вдивлялися в темряву, звідкіля щомиті на кожного чатувала ворожа куля, тому на Гільзу відразу ніхто не глянув. Та вона звикла до ротацій. Відчувала розлуку й сумно водила очима за тими, хто її пестив. Намагалася розгледіти в новоприбулих чоловіках того, хто перший зверне на неї увагу, й зустрілася поглядом із ним. Блискіт її очей з-під густого жмуту сірої «шевелюри» зупинив Олега Торчинюка біля дерев’яної споруди, що слугувала кухнею.

«Це наша Гільза! Розумниця! Воїн!» – відрекомендував йому з гордістю котрийсь із солдатів невелику пелехату собачину, яка загородила тільцем бокові двері приміщення. Перед ними оберігала своє найдорожче – шестеро кумедних новонароджених цуценят.

«Наш собака – найрозумніший!»

Гільза не дозволяла підходити до себе дві доби. Мостилася біля бліндажних димарів, щоб грітися в 30-градусний мороз, пильнувала, щоб не потрапити під гарячу руку котрогось із незнайомців, який міг недолюблювати собак (є й такі).

«Гільзо, мусимо ж ми якось ужитися, миритися, воювати, правда ж?» – спробував заговорити до недовірливого створіння пан Олег. І вона зрозуміла й погодилася. Навіть дозволила себе тримати ще одному добрякові у військовій формі – Сашкові з красномовним позивним Рембо, доки Олег зістригав скуйовджену шерсть.

…Скільки їх, чотирилапих друзів, які живуть із солдатами під «Градами» на лінії вогню, ніхто ніколи не рахуватиме. Відколи почалася російсько-українська війна, улюбленцем дорослих і дітей є помічник чернігівських піротехніків

Патрон – пес-винюхувач вибухівки, талісман Служби України з надзвичайних ситуацій. А на війні такого свого улюбленця чи й двох має кожен взвод. Принаймні так було в батальйоні, у складі якого відвойовували територіальну цілісність України герої цієї публікації Олег Торчинюк і Руслан Майко.

«І в кожній роті вам скажуть: «Наш собака – найрозумніший!» – стикалися з таким не раз, бачили на власні очі, коли між обстрілами доводилося перетинатися з побратимами із сусідніх окопів», – запевняють воїни.

«Вона перша у бліндаж, а ми – за нею»

Гільза, як і вся її собача братія, прибилася в окопи з якогось розбомбленого села. Дарма, що у новому місці постійно земля ходила ходором від розривів снарядів, зате тут її не кривдили й годували. Більше того: їй вірили. Якимсь дивом маленька Гільза, дуже схожа на породисту болонку, не лише «розказувала» іншими тембрами гавкоту про наближення зайців чи кіз, а й «серйознішала» до люті, вчуваючи за кілометр диверсантів. І не лише їх.

Коли той пелехатий клубок зривався з місця, притискав вуха й мчав до найближчого бліндажа, щоб затаїтися в найдальшому кутку, рота миттю наслідувала Гільзу. Бо знали: Гільза чула ворожий «приліт»! І поводилася звично, коли чула «відповідь» своїх.

А ще вона сама взяла на себе обов’язок супроводжувати своїх господарів, коли ті змінювалися на блокпостах. Водночас не забувала по годинах годувати своє чимале потомство, яке невдовзі швидко «розібрали» добрі «сусіди».

«Схоже, собаки теж швидко звикають до військового уставу», – усміхається Олег Улянович, пригадуючи свою симпатичну бойову подружку Гільзу.

Онуку хрестили під виття сирен повітряної тривоги

Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала проти України повномасштабну війну, наступного дня Олег Торчинюк і Руслан Майко були одними з перших у черзі до військкомату.

Воювати обох не взяли за станом здоров’я, тож записалися в загін тероборони. Олегова дружина Леся і їхня донька, Русланова дружина Людмила і цього разу не перечили своїм захисникам у цьому рішенні. Знають же, що марно. А на кордоні з білоруссю тим часом пильнує ворогів син Олега й Лесі Торчинюків – 35-річний Олександр.

До слова, це подружжя втішається чотирма внуками. Наймолодшим Людмилиним і Руслановим Максимкові – три рочки, Вікторії – в лютому 2023 року виповниться рік. Дівчинка народилася 10 лютого, була охрещена 24 лютого під виття сирени повітряної тривоги. Маленьку назвали на честь Перемоги. Невдовзі вона теж полюбить теплу історію від своїх найрідніших дідуся й татуся про фронтову собаку Гільзу. І запам’ятає її гарною казкою, щасливим закінченням у якій буде Вікторія, Мир, Україна!

Читайте також:

• У Луцьку на бульварі Дружби Народів та вулиці Володимирській гуляють безпритульні агресивні собаки. Лучани просять приняти міри.
• Волинська волонтерка допомагає знедоленим тваринам.
• На Волині волонтери безкоштовно стерилізують тварин.
• У Волинській теробороні бійчиня служить разом із своїм котом.
• В одному з окремих батальйонів волинської тероборони триває формування нового спецпідрозділу – взводу бойових котів.
• На волинських «пунктах незламності» допомагають навіть тваринам.