Газу не мають, а їм і не треба: як гріються люди у волинському селі під Білоруссю

Ворог продовжує гатити по українських об'єктах енергетики. 15 листопада вкотре дісталося й Волині, зокрема Ковелю. Через це у містах та селах все частіше зникає світло, а разом з тим і тепло у помешканнях. Та от у прифронтовому Заболотті люди ніколи й не покладали надій на газ. Селище не газифіковане і тут люди здавна гріються грубками та пічками.

У скільки це обходиться волинянам та скільки заготовляють дров - йдеться у сюжеті 12 каналу.

Пані Віра живе у прифронтовому селищі Заболоття. Населений пункт, розповідає, ніколи не був газифікований. Тож люди тут здавна довіряють перевіреним часом грубкам. Дрова, каже, заготовляла ще минулоріч. Адже люди у селі, як правило, дбають про зиму завчасно. Свої запаси пані Віра зберігає на обійсті, та цього припускає не вистачить.

«То буде мало на зиму. Ну дивлячись, яка зима. Два прицепи я кажу в мене йде», - бідкається жінка.

Два прицепи - це приблизно 10 кубів. Причіп, ділиться дізнавалася, вартує нині 5 тисяч гривень. Втім жінка має сина лісівника, той, каже, маму в біді не залишить.

Поки немає морозів, хату, розповідає жінка, достатньо протопити один раз. А вже, як буде мінусова темература, та варто двічі. Свою пічку, каже, не проміняла б ні на що інше. Бо ж паралельно можна й куховарити. Так у селі живе більшість людей. Чи не біля кожного обійстя лежать дрова.

Утім, у селі колишні грубки не у всіх. Частина жителів опалює домівки сучасними твердопаливними котлами. Ось пані Марія, розповідає, живе з сином, невісткою та онуками. На таку сім'ю, щоб пережити зиму, заготовляють від 4 причепів дрів.

Знайти дрова не проблема, от тільки питання в ціні. Старші і самотні люди, кажуть, палять грубки й раз у два дні. Та на долю ніхто не нарікає, бо ж бажання у всіх тут єдине... Аби мирне небо було, то якось будемо жити

Більше - у сюжеті.