Хочу видужати, щоб тримати донечок за руки: у Луцьку після важкого поранення проходить реабілітацію захисник

***

О 10-й ранку військовослужбовець Роман заходить до луцького Медичного центру реабілітації учасників бойових дій. Повільно піднімається сходами та проходить уже знайомими коридорами, вітаючись із персоналом, - пише Медіа великих історій.

Протягом місяця декілька разів на тиждень чоловік ходить на заняття до ерготерапевтів, які допомагають йому «розробити» ліву руку після важкого поранення, яке він отримав у Донецькій області.

Обережно постукавши у двері, Роман вітається та заходить.

Кабінет ерготерапевта дещо нагадує дитячу кімнату: на стінах висять розвивальні дошки із десятками маленьких деталей. Повсюди в око впадають кольорові прищепки, вмикачі, дверні ланцюжки, дзвіночки та олівці. На поличках — різного розміру м’ячики та гантелі.

Усі ці яскраві речі — не дитячі іграшки, а робочий інвентар ерготерапевтів. Це — лікарі, які допомагають людям із інвалідністю та тим, хто переніс тяжкі травми, відновити функції організму та адаптуватися до повсякденного життя. Працюють за допомогою різних вправ, спеціальних тренажерів та пристосувань. Під час занять пацієнтів заново вчать вмикати на кухні воду та світло, відкривати замок у дверях, робити собі каву або одягатися. Тобто, завдання ерготерапевта — допомогти людині стати самостійною та адаптуватися до повсякдення.

Зазвичай люди приходять до таких спеціалістів із конкретною ціллю. Для прикладу: після важкого поранення боєць заново вчиться ходити та самостійно їсти, допомагають йому у цьому ерготерапевти. Що стосується Романа, то у нього своя найголовніша мета — відновитись, аби мати змогу тримати за руки обох своїх маленьких доньок.

Ціль: тримати дітей за руки

38-річний Роман — волинянин, боєць 14-ої окремої механізованої бригади. На війні він не новачок: захищав Україну протягом 2014-2016-их років. А з початком повномасштабного вторгнення вирішив знову повернутися на фронт. У травні цього року боєць отримав важке поранення лівої руки, коли намагався забрати тіла загиблих побратимів у селі Василівка Бахмутського району. 

Розповідає, що у той день вони з побратимами спалили два ворожі танки, тому окупанти лютували, засипаючи їх артилерійським вогнем.

«І тут раптово спалах, не було чути ні виходу, ні приходу. Різкий біль, я впав і ось…». 

Після вибуху Роман не втратив свідомість, пам’ятає, як йому накладали турнікет, перев’язували поранену голову і везли до Бахмута. Згодом — у Дніпро. 

Через мінно-вибухового поранення у Романа — уламковий перелом променевої кістки лівої руки. З того часу декілька місяців лікувався у різних госпіталях. Потім — реабілітація.

Роман — батько двох маленьких дочок, з якими дуже любить гуляти. Та після поранення може взяти за руку лише одну дитину. 

«Вони у мене маленькі, тому потрібно за руки тримати обох», — розповідає військовий. Доньки стали його мотивацією повністю відновитися після травми.

Свою мрію військовий здійснює у Медичному центрі реабілітації учасників бойових дій у Луцьку. У невеликому кабінеті ерготерапевта Роман разом із спеціалістами поступово повертає поранену руку до життя.

Ергомрія

Медичний центр реабілітації учасників бойових дій працює з 2021-го року. Тут поранені військовослужбовці можуть безплатно проходити лікування та медичну реабілітацію. У закладі є відділення медико-психологічної реабілітації, паліативної допомоги та реабілітації. Саме в останньому з допомогою ерготерапевтів лікується Роман.

В Україні ерготерапія стала набирати популярності з початком війни у 2014-му році, коли тисячі бійців почали отримувати важкі поранення та проходили реабілітацію. Багато з них їздили на лікування за кордон, де з ними працювали ерготерапевти. Згодом цей напрямок реабілітації почали активно розвивати в Україні.

Повернути поранених бійців до повсякденного життя — складна, але можлива місія. 

Ерготерапевтка з Медичного центру реабілітації учасників бойових дій Ірина Нища розповідає, що успішна реабілітація залежить як від складності травми, так і від мотивації пацієнта. Однак, перший крок — вмотивованість,  другий — чітко окреслена ціль, з якою поранений приходить у кабінет ерготерапевта.

«Якщо пацієнт прийшов і каже: не можу самостійно одягнутись або не можу сам приготувати собі бутерброд. Значить це — наша короткотривала ціль, до якої мусимо йти. Ми індивідуально розробляємо комплекс вправ, який допоможе пораненому навчитися самостійно справлятись із побутовими справами».

Тобто, ерготерапевти допомагають людині не лише відновити її рухову активність після травми, але і допомогти їй стати самостійною в повсякденному житті, в незалежності від обставин.

«Запитів від військових зараз дуже багато, потреба постійно збільшується. Наші ерготерапевти вчать поранених пацієнтів, як правильно сидіти, як правильно переміщатись, як самостійно їсти. Якщо це травма хребта, то вчимо ходити з палицями, підніматися сходами, а також самостійно пересуватись на вулиці», — розповідає Ірина Нища.

Також додає, що задля досягнення поставлених цілей пацієнтів використовують як фізичну терапію, так і побутову. Так, в одному з кабінетів спеціалісти облаштували тренувальну кухню зі справжнім посудом та плитою. У ній люди заново вчаться вмикати чайник, брати до рук тарілку, відкрити шафу або підсмажити яєчню.

«Ми вчимо пацієнта правильно тримати чашку, ложку, вилку, відкрити кран та набрати склянку води. Для нас це прості речі, а для пацієнтів досить складно».

Окрім цього, ерготерапевти застосовують пальцеву терапію, під час якої задіюють різноманітні мозаїки, м’ячики або пазли. Завдання — розробити дрібну моторику пальців.

Титанічна праця

Вперше до кабінету ерготерапевта Роман потрапив на початку вересня. Після поранення він не міг повертати руку та ворушити пальцями. 

«Мав ціль випити самостійно склянку води лівою рукою, адже він не міг цього зробити. Не міг взяти склянку в руку», — розповідає Ірина Нища.

У Романа — комплексна реабілітація: тренажери, вправи та сольова ванна.

Каже, що вправи, які він робить із ерготерапевтом — нелегкі. Під час роботи із гантелькою йому найважче вдається втримати кисть, адже на пораненій руці частково немає м’язів. 

«Деколи дуже болить, тягне. Плюс ще не розпрацювалися пальці до кінця. Зараз я вже можу кілограмів зо два тримати в руці. Але це дуже важко, титанічна праця», — каже військовий. 

Окрім вправ з гантельками, Роман займається на реабілітаційних тренажерах, які допомагають «розпрацювати» та зміцнити руку. Усе це — під пильним оком ерготерапевтів.

«У Романа вже хороша динаміка, ми чекаємо подальшого відновлення нерва у руці і будемо вже більше давати силових навантажень», — розповідає Ірина Нища. 

Сам Роман додає, що рука потрохи відновлюється. Зараз він може не лише взяти доньок за руку, але і самостійно розібрати та зібрати генератор від мотоцикла.

Побратими його не відвідують, адже усі на фронті. Додає, що із його роти лише один хлопець не має поранень. 

«Мені перед хлопцями аж незручно, що я тут», — каже Роман, кидаючи погляд на поранену руку.

Подолати страх

Ерготерапевти працюють разом із психологами та психіатрами. Адже після поранень люди мають не лише фізичні, але часто і психологічні травми. 

«Багато залежить від того, наскільки пацієнт налаштований досягати цілі. Проте, якщо у нього немає такого бажання, ми повинні підштовхнути його до цього. Ми повинні бути максимально близькими до психоемоційного стану нашого пацієнта. Тому робота ерготерапевта  — включити людину у роботу і змотивувати прийти до нас наступного дня», — каже Ірина Нища. 

Спеціалісти тісно співпрацюють зі своїми пацієнтами, аби дізнатися про те, як вони жили до травми та що любили. Для прикладу, якщо раніше людина грала у футбол, а потім потрапила до інвалідного візка, їй допоможуть знайти альтернативу улюбленому заняттю.

Для того, аби зробити життя пацієнта максимально комфортним, ерготерапевти часто їздять до них додому, аби подивитись, як облаштований їх побут та поспілкуватися з рідними.

Ірина Нища додає, що часто одним з найбільших бар’єрів під час реабілітації є страх, подолати який — першочергове завдання. 

«Через те, що пацієнт отримав травму чи захворювання, в нього включається страх. Страх — найбільший бар’єр, який переслідує людину. Ерготерапевт допомагає подолати його. Є страх ходьби, страх стояння, страх пересідання. Є пацієнти, які кажуть: боюсь, що буду їсти, але не проковтну. Ми всі ці фобії пропрацьовуємо», — каже Ірина.

Та додає: «Дуже радію усім їхнім успіхам, коли вони долають свій нелегкий шлях. Їхні результати — це наш стимул роботи».

У цей час Роман уже закінчує свою реабілітацію на цей день. Останнє заняття — вправи у тренажерному залі, які він робить під наглядом Ірини. Він виконує кожен підхід обережно, вона розповідає, яку користь приносять кожна з прав, легенько підтримуючи важелі рукою. 

Після занять Роман попрощається із персоналом та поїде додому. Там його чекає дружина та доньки, а ще — рутинні справи, які він заново вчиться робити. Сьогодні він став ще трішечки сильнішим та зробив маленький впевнений крок до своєї мрії — вилікуватися та повернутись до повсякденного життя. 

Роману не страшно, адже він знає, заради чого двічі йшов на фронт, а також — заради чого тепер так бореться за своє здоров’я та відновлення. Війна пошкодила його тіло, але не зуміла зламати дух.

Еля Серкожаєва