«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

Вже не перший місяць українці на ділі доводять, що ми - неймовірна та незламна нація. На передовій або в тилу люди борються, гуртуються, аби швидше наблизити спільну перемогу. Лучанка Валентина Слободчук – одна з тих, хто тримає фронт в тилу.

Жінка вирішила для себе, що не може сидіти без роботи після того, як син сказав на початку війни, що йде захищати свою землю. Тож пенсіонерка почала робити те, що може і вміє – шити. Спочатку спідню білизну, а потім, каже, понеслося.

 

Свою історію засновниця «Волинських швачок» розповіла ексклюзивно для видання ВСН.

«Син сказав, що  повинен захищати своїх дітей, країну…» 

Корінна лучанка Валентина Вільївна прямо у своєму батьківському домі, що знаходиться в серці старовинного Луцька,  розповідає, що ніколи у своєму житті не шила, просто вміла це робити. Її життя перевернула війна. Тоді в лютому син Гліб заявив, що піде захищати свою землю, доньок. І вже 6 березня поїхав на фронт. Тоді вона вирішила, що теж буде працювати на перемогу та почала шити.  Тепер її дім став складом, робочим місцем та своєрідним штабом для небайдужих містян.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

«Я родом з Луцька, тобто корінна лучанка. За освітою - режисер, я ніколи не займалася шиттям. Єдине, що я можу руками робити все. Перед війною я робила іграшкових гномів, щоб подарувати комусь на свято. 

Моєму сину Глібу - 35 років, він ніколи не служив та не мав військового досвіду, а в житті працював з комп’ютерами. Коли сина відправляла, тоді нічого не було. Тоді ще нікого з волонтерів не знала, бігала по усіх місцях. А син весь час говорив: «Мам, нема того, того і того, якщо ти зможеш...» І ніби я находила. Коли почалася війна, я просто почала шити, знала, що це потрібно буде комусь. Перші 300 штук спідньої білизни дались тяжко.

У мене була швейна машинка, але зламалась педаль, тоді мені просто принесли переносну звичайну «Подолку». Вона так гриміла, а я шила з самого ранку. Прокинусь, поплачу і вперед. Було тоді важко, що тут сказати»,- пригадує жінка.

«Не знаю, де буду брати тканину, але буду шити»

Валентина Слободчук каже, що спочатку син не дуже серйозно сприйняв її задум, але потім змінив свою думку, адже на фронті нема пралок. А вона каже, не могла просто сидіти і нічого не робити. Жартує і заявляє, що тепер вони, як малий промисловий цех. Зізнається, що сьогодні її часто питають, хто вони, як називається їх організація. І тут Валентина Вільївна пригадала, як сказала першу назву, що спала на думку - «Волинські швачки». От так і почалася  історія однієї матері волинського воїна, що тепер перетворилася на спільну історію для Перемоги.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

«Як починала? Тканину на спідню білизну я збирала по своїм знайомим. Десь мої друзі купували резинку та питали мене, де я буду брати тканину. Я відповідала, що не знаю, але шити буду. Якось мій син разом із побратимами знайшли волонтерку Ірину Волинську. Потім він  розповів Ірині, що у нього працює мама та попросив допомогти. 

Син спочатку якось несерйозно ставився до того, що я роблю, а потім каже: «Мамо, ти таку важливу справу робиш, ти навіть собі не уявляєш».

І тут почалися більші обороти, долучилися  інші волонтери сюди, в тому числі, й волонтерка Олександра Лисак, яка теж почала багато допомагати. Вони замінили мені машинку, дали інші машинки, необхідне обладнання. І ми почали рости. Я знайшла швачок, що теж долучилися.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ
Валентина Слободчук та її подруга Людмила

Раніше я могла зробити близько 100 пар спідньої білизни в тиждень. Коли я сама працювала, доводилося самій різати та вставляти резинку, це також час. Моя сусідка Світлана Бойко прийшла та почала допомагати вставляти резинку, а тепер вона ще й запаковує та складає усю нашу продукцію.

Тому сьогодні ми вийшли на такий маленький промисловий цех. Усі дівчата працюють у себе вдома, а ми все розвозимо та забираємо. Тож сьогодні вже за тиждень ми шиємо близько 600 штук спідньої білизни. Над цим працює шість швачок. За весь цей час ми пошили більше 11 тисяч пар спідньої білизни, якщо не більше»,-  підсумовує пані Валентина.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

«Що то таке та кікімора?»

«Після Пасхи мій син сказав, що  йому потрібна кікімора. Я була трохи здивована, бо навіть не знала, що це таке. І почала шукати. І от знайшла Тетяну з Луцька, яка вже їх робила та показала мені, як це робиться.

Було складно, але я тоді зробила свою першу кікімору та відправила Глібу. Але йому не підійшла, тому що вона була степова, а треба було зелену. Перші наші кікімори були широкими, суцільними та важили більше 3 кілограмів. Ми розуміли, що треба переробляти, бо вони довгі та важкі. Я не розуміла, як можна було у всьому цьому ходити.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

Але у мене є подруга з дитинства Людмила, яка поїхала до доньки в США. Я їй розповіла свою проблему і вони в Америці знайшли для мене потрібні кікімори та відправили сюди. Вони були зроблені по іншому, я побачила та сплела для сина нову, легку, бо купила на 300 гривень ниток. Вона важила 600 грамів і була значно коротшою.

Але у мене не було сил, щоб самій запустити таке широке виробництво цих маскувальних костюмів. Тож знову долучилася волонтерка Олександра Лисак, яка знайшла бойового інструктора та попросила його розповісти мені, якими мають бути ці кікімори. І він пояснив, що вона має бути не такою суцільною, а такою, щоб можна було рухатися, з просвітами, куди можна було вставити гілля, щоб військовий став, як кущ.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

Тож ми почали робити і їх. Для них ми використовуємо мішковину та сітку, що служить основою. У мене є манекен, ми вішаємо і збираємо все. От добрі люди дали 300 метрів сітки. Тож  ми вже зробили близько 60 цих маскувальних костюмів», - продовжує Валентина Вільївна.

Новий задум «Волинських швачок»: військовим дуже потрібні теплі речі

Жінка каже, що військові, які отримують їх передачі, телефонують та дякують. Це й спонукає усю їх команду до нових дій. Але, щоб усе вдалося потрібна підтримка та донат від лучан та інших небайдужих людей. Тож підтримати «Волинських швачок» можна, відправивши кошти на банківську карту Валентини Слободчук - 4731 219 649 175 787. Долучайтеся! Важлива кожна гривня!

«От почали шити теплі штани на зиму. Поки ми їх не багато зробили, десь близько 30 штук. Ми тільки набираємо оберти. Це наш новий проект.

Ми хочемо закупити тканину, яка з флісом з іншої сторони. І ми вже знайшли таку, от поки збираємо кошти, щоб придбати для початку хоча б один рулон, який коштує близько 15 тисяч гривень. Я дівчатам кажу, що ми постійно запізнюємося. Ну, наприклад, ми почали шити шорти влітку, це неправильно, треба було в травні. Але ми  - не фахівці, а ще постійно виникають різні проблеми.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

Ми до своїх ресурсів дуже бережно ставимося, навіть з тих шматків, що лишаються від тканини, робимо серветки і теж відправляємо. Навіть, якщо у нас є тканина, а вона не підходить на спідню білизну чи штани, ми з неї робимо пледи. Тому що розуміємо, що зараз холодно, тож підлаштовуємося.  

Те, що ми шиємо, передаємо на різні бригади, не тільки на нашу 14 бригаду. Працюємо без вихідних, з усіма волонтерами, які їдуть за різними напрямками. Тож, користуючись нагодою, хочу попросити підтримати наш задум. Адже зараз військовим дуже потрібні теплі речі. Я розумію, що людям зараз усім непросто, мені теж, бо я - пенсіонерка з мінімальною пенсією. Син з фронту відправляє гроші мені на бензин, щоб я могла їздити по волонтерських справах» ,- каже співрозмовниця.

 «Я б зійшла з розуму, якби нічого не робила»

«До кожної справи треба ставитися з любов’ю і намагатися довести її, якщо не до досконалості, то хоч б до близькості.

Кожного разу, коли  ми щось робимо, то говоримо – саме головне, щоб були живі, адже ж вони - наші діти. Тільки це тримає. Я б зійшла з розуму, якби нічого не робила, а так я постійно зайнята. Я кажу, що  мій син там працює, а я тут. Я дуже хочу, щоб ми швидше перемогли, щоб мій син та інші діти повернулися додому. І по іншому не можу, бо треба працювати.

«Мамо, якщо ти зможеш…»: лучанка робить надлегкі кікімори та шиє для ЗСУ

Я дуже вдячна усім людям, які долучилися, працюють та допомагають, зокрема, Світлані Бойко, Оксані Никишиній, її мамі Валентині, Аллі Антонюк, Галині Долговій, Нелі Денисюк, її доньці Олесі, Людмилі Ізюмцевій, Вікторії Маковській, волонтерці Олександрі Лисак, яка щоразу їздить, збирає, шукає тканину, передає, відвозить матеріали і не тільки. Я переконана, що усі разом ми - непереможні»,- підсумувала пані Валентина.

Текст - Лілія Воробйова для ВСН

Фото  - Лілія Воробйова та особистий архів Валентини Слободчук.

 

 

Можливо зацікавить