«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

Вона приходить у «Книгарню Є» у короткій чорній сукні. Елегантна, красива і енергійна. Щоразу дивуєшся, де ця жінка бере сили бути такою.

Цього дня зізнається: коли проводжала на війну чоловіка Романа Коротицького, він зняв обручку і попросив її сховати: вдягнула і носить як оберіг.

А ще — що читає  детективи українського автора, бо їх можна швидко… забути

Марія дуже часто говорить у медіа про рак. Вона пережила рак двічі й присвятила себе особливо важливій роботі: допомагати побороти онко іншим людям, попередити і запобігти. 

Цього разу ми говоримо про книжки. Про спогади, книгарні, людей навколо. Про затишок, дім  і кохання. Про війну, яка все ламає.

Марія Адамчук-Коротицька. Народилася і навчалася у селищі Колки на Волині. Нині лучанка. Засновниця і керівниця Фонду боротьби з раком, раніше фонду СТОПРАК. У минулому — консультантка з управління субпроектом Світового банку у Волинській області. Марія багато років і системно працює саме над тим, аби популяризувати медичні обстеження і запобігати онко хворобам. Одружена. Мама трьох дітей. Завжди має активну громадянську позицію і голос.

Від редакції. Є деталі нашого світу, які нас, українців, тримають, без яких ми не ростемо і без яких не переможемо. Серед них — книги. 

У затишній луцькій книгарні ми будемо зустрічатися з різними людьми цього міста і цього краю та говорити про життя. Поміж тим шукати разом на полицях щось те, що б радили почитати. 

Часто книги, які читає людина, кажуть про неї більше, ніж будь-що інше.

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Марія у луцькій книгарні. Затишно — говорити про книжки

*  *  *

… «Я з тих дітей, які їли борщ і тримали перед собою книжку. Дуже любила читати з дитинства. Отак як тепер діти ходять з телефоном, я ходила з книжкою. У себе в Колках перебрала всю бібліотеку.

Зараз мені 40. Я читаю серйозні книги. Але моя одвічна любов — детективи. Такі, хороші. На кшталт Агати Крісті (авторка класичних англійських детективів). Я завжди жартую: якби я знала, що мій Коротицький насміхатиметься з Пуаро (герой детективів Агати Крісті), то не вийшла б за нього заміж». 

 

*  *  *

(Ми говоримо поміж полиць про те, які книжки оточували Марію змалку. Іноді вона повертається, пробігає очима палітурки — і впізнає класику, яку тато привозив додому в радянські роки, бо мав вантажівку й часом на замовлення возив книжки у крамниці. Тоді хутко купував щось цікаве, «по блату». Так у них в хаті з'явилися красиві томи популярних у 80-ті авторів. Книжки у «стінках» в той час були ознакою добробуту. Згодом їм доведеться все… викинути)

…  «У моїх батьків завжди була велика бібліотека вдома. Ми, правда, всю її пару місяців тому викинули, бо воно все було російськомовне. Тато лишив лише зібрання Ремарка (німецький письменник, автор талановитих романів про Першу світову війну). Сказав, що викине тоді, коли я куплю українські навзаєм. 

Я хочу зібрати таку бібліотеку, як у них. Тільки з українських книг». 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
"Хочу зібрати класику українською"

 *  *  *

… «Тато інженер, мама бухгалтер. Інтелігентна родина, яка дуже багато значення приділяла освіті. Вони жили в Колках, але тато навмисне побудував будинок у Заборолі, щоб його діти могли вчитися в Луцьку. 

Але з книжками у нас — по-різному: я багато читала, а мій брат — взагалі ні».

 

 *  *  *

… «Вибирала з домашніх книжок, що почитати.  Це були романи. Якісь там «Ті, що співають у терні». Чи «Корольок, пташка співуча». Мені років 12 було, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи… 

Пташка співуча» — роман, автором якого був турецький драматург та письменник Решат Нурі Гюнтекін, вперше опублікований ще у 1922 році. Шалену популярність здобув на початку 90-х в СССР через вихід на екрани фільму «Корольок, пташка співуча» (1986) . Спраглий на серіали глядач прикипів до екранів. Миттєво популярною на теренах уже майже колишнього СССР стала й однойменна книга про долю турецької сільської вчительки Феріде та її кохання в роки Першої світової війни.

«Ті, що співають у терні» — бестселлер австралійки Коллін Мак-Каллоу про стосунки рудоволосої дівчини, доньки фермерів Маггі з католицьким священником Ральфом де Брікассаром, про заборонене кохання. У 1983-му у Штатах зняли серіал за книгою, події якої стартують у 1915-му. Кіно про любов та колоритну Австралію в СССР показали лише на початку 90-х)

Малою дуже любила читати Жуль Верна, Маріо П’юзо і його «Хрещеного батька» (кримінальний роман про сицилійську мафію, який був екранізований у 70-х і отримав чимало «Оскарів»). 

Я, до речі, зараз з тобою говорю і думаю: який хаос, а я тоді цьому чомусь не надавала значення». 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Те, що приносить спокій)

*  *  *

… «У Колках був книжковий магазин.  Я його добре пам'ятаю, і там навіть були добрі книжки. 

Ми оце недавно з татом говорили про парфуми (це теж те, що я люблю). Він згадав один парфум, який зараз коштує шалені гроші. А тоді тато купив його в магазині в Колках. Десь, напевне, їх централізовано постачали у різні крамниці, таким чином за Союзу можна було в глибинці придбати щось унікальне». 

 

*  *  *

… «Я відірвалася від Колок. Поки була жива моя бабуся, я мала з цим місцем дуже тісний зв'язок. Мамина мама була надзвичайною. Вона рано померла. Ніколи нас не сварила. Вона була острівком розуміння. От наприклад, хто ще скаже: «На тобі 50 гривень, піди на дискотеку»? Коли вона померла, мене Колки перестали так до себе тягнути». 

 

 *  *  *

… «У книгарні має бути атмосфера. Тут має бути камерно. Не люблю супермаркети книг. 

Насправді ти ж можеш купити книжку в інтернеті. Сюди уже давно не йдуть просто за книжками. Йдуть за атмосферою. І я часто заходжу». 

(Йдемо поміж полиць і шукаємо книжки, які Марія читала або які їй цікаві. Вгорі на одній із них помічаємо подарункову книгу про Vogue і рука мимоволі тягнеться до обкладинки: мода — святе)

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
«9 ½ років Vogue в Україні»

 *  *  *

… «Зовсім не читала тільки тоді, коли працювала зі Світовим банком. Фізично не мала часу. Коли я звільнилася звідти, зрозуміла, як скучила за читанням».  

 

*  *  *

… «Мені цікаво купувати класику рідною мовою. Наприклад, «Сто років самотності» (1967, роман нобелівського лауреата Габріеля Гарсія Маркеса про сто років життя латиноамериканців, і світ містечка Макондо). Просто, щоб мати це вдома. Мої старші діти, до речі, не читають наразі. Я надіюся, що молодший вдасться в маму (сміється).

Змирилася з цим, але дуже хочу, аби вони це робили хоча б тому, щоб шліфувати свою грамотність. Я ж розумію, що книжки — то не тільки спосіб поринути в чийсь світ чи мандрувати в якійсь історії, це ще й розвиток мовлення, словниковий запас і все решта». 

 

*  *  *

… «Я добре заробляю, аби не дивитися на те, скільки коштує книжка, якщо мені справді дуже хочеться її мати. Звичайно, останні гроші не витрачу на це. І бездумно — тисячі. Але якщо це мій вибір, не шкодую грошей. Я розумію, звідки у книги (особливо української), така ціна — це нормально». 

 

*  *  *

… «Після 24 лютого ти береш книжку в руки, а нічого не бачиш. Навіть читаєш, а нічого не сприймаєш, не ловиш сюжет. Так само було з фільмами. Я вперше прочитала книгу після того тільки влітку. До речі, це була Мієчка.

Спитайте Мієчку» — роман української авторки і блогерки Євгенії Кузнецової, який виданий у 2021-му і занурює у літо в селі)

Мієчка — не те що моя. Швидше — ні. Але вона якась така на той момент була вчасна, життєва. Я так плакала над нею, бо вона про мою бабуню. Прочитала швидко дуже і  подумала: Боже, давно зі мною не було такого, щоб хотілося не відриватися від книжки». 

Таке було ще з «Танцями на кістках». Вона — ніби ні про що. Це ж не «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, яку я зараз, до речі, перечитую українською. Але ти читаєш так бігом, бігом, бігом, бо хочеться ще.

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Та сама Мієчка

Танці на кістках. Медичний триллер» — перша художня книга лікаря і блогера Андрія Сем’янківа (MED GOblin) стала Книгою року від ВВС у 2022-му. Побачила світ у видавництві «Віхола» і розповідає про життя київського патологоанатома)

От «Атлант…» — типово моя книга. Вона дуже мені відгукується. Років шість тому прочитала її вперше, а тепер захотілося, аби саме ця книга була в мене українською. Це класно, що вона є українською». 

 

*  *  *

… «Варіанту не піти на війну в мого Роми не було. Це єдине рішення, яке ми не обговорювали. Він не вперше одружений, я - так само, тому ми домовилися все обговорювати, у всьому радитися і не зраджувати, жити максимально чесно, з повагою до бажань один одного, але з обов'язковим їх обговоренням. Піти на війну — це було те перше, що ми не обговорювали. Він мене просто поставив перед фактом. Звичайно, я сказала одразу оце «може, не підеш?». Та я розуміла, що - ні. 

Він вважає це своїм обов'язком. І це для нього не якісь там високі слова. Так і є. Він хворіє. Він уже був у тому пеклі, в полоні, мав купу моментів і можливостей, щоб не йти цього разу. Але…». 

 *  *  *

… «От знаєш, журналісти часто питають: «Ви два рази пережили рак! Це ж так страшно». Коли ти сам у небезпеці — це не страшно. Коли твої рідні хворіють або в небезпеці — оце насправді страшно. 

Я хвилююся за нього. У мене вперше зараз якісь відчуття такої особливої «тряпки», яка не може змінити ситуацію, яка така сильна-сильна, а насправді нічого не сильна.

Плачеш, переживаєш... Проживаєш день. Лягаєш: день пройшов — уже добре. Доки не стикнулася з тим, що він пішов на війну, з реальною небезпекою втрати, я не уявляла, скільки тригерів навколо для людей, які втратили. Пісня. Книжка. Тебе оточують моменти, які страшенно болять». 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
"...яка така сильна-сильна, а насправді нічого не сильна"

 *  *  *

… «Рома віддав мені свій перстень. Сказав: хай він буде у мене, бо там йому краще його не носити через техніку безпеки. Я його одягнула і ношу». 

 

 *  *  *

… «24 лютого була у своїй квартирі в Луцьку. В нашій. Всі ж знали, що війна буде. Вже Рома ходив із Сергієм Рижковим (громадський активіст) до Ігоря Поліщука (мер Луцька) і казав: «Давайте щось робити». Я відмінила заходи. Увечері нам прийшло підтвердження одного мого контракту. Ми такі раді були, це хороші можливості. Шампанське пили. О 5-й ранку Ромі подзвонили його друзі поліцейські: тоді уже бомбили інші міста.

Був зібраний. Ми ніколи не були панікерами, але він ще раніше зібрав валізку з документами, з кружками, з приладдям, щоб гріти їжу. Сірники, ліки, мівіна… Розбудили сусідів. Мене закинув в село. І поїхав. У військомат чи куди. Вибухи я вже чула із Забороля. 

Потім три місяці пролежала у Фейсбуці, просколила. А далі подумала: треба щось робити». 

 

 *  *  *

… «Я не читаю сучасних книжок про медицину, хоча бачу, що їх багато. Купила тільки Андрія Сем’янківа. Все».

(Андрій Сем’янків — кандидат медичних наук, анестезіолог, крім «Танці на кістках», ще й автор книжки «Медицина доказова і не дуже», яка розвінчує багато «навколомедичних» міфів. А з початком повномасштабної Сем’янків — військовий лікар)

 

 *  *  *

… «Люблю автобіографії, коли це історії про людей амбіційних і тих, хто багато працював над собою. Маю біографію Гітлера. Це от якраз не той, хто мене захоплює: тут цікаво було аналізувати, як до такого дійти. 

З недавнього купила «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію» Боріса Джонсона, паралелі між Джонсоном та Черчиллем справді вражають, історія дуже циклічна (розповідь одного світового лідера про іншого, яка стала надзвичайно популярною в Україні з початком повномасштабної війни, в якій автор цієї книжки абсолютно на стороні правди і України). Я за ним оббігала скрізь. 

Разом із цим взяла книжку про ізраїльську розвідку  Моссад. Найвидатніші операції ізраїльсьої розвідки» - бестселер ізраїльського історика Міхаеля Бар-Зохара та ізраїльського журналіста Ніссіма Мішаля)

Із біографічного ще відзначила б «Дім Гуччі», бо я люблю моду. Це жестяк, звичайно. Це про імперію Гуччі, яка виникла на початку минулого століття. Вбивства, крадіжки, доноси... І про те, як жадоба приводить на дно (американська журналістка Сара Форден описала драматичну історію та інтриги родини Гуччі, династії, яка заснувала модний бренд Gucci)

Бачу от книгу «Becoming» Мішель Обами, дружину президента США Обами. Менш цікаво було читати про її дитинство, більше — про життя у світлі президентства її чоловіка. Написана так, що чимось схожа на книгу про маму Ілона Маска Мей Маск. Я люблю глибші книжки. Ця, часом жартую, для дівчаток». 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Майже як мама Ілона Маска)

*  *  *

… «Наш домашній улюблений фільм — «Гаррі Поттер». Мій чоловік після війни не може спати без шуму, тому завжди має бути включеним телевізор на ніч. Тоді я встаю і вимикаю. Іноді він вмикає новини, може слухати Мосійчук, може навіть Скабєєву (у мене від цього психоз). Любить їх аналізувати. А я не можу під це заснути. Тому в нас є спільна любов: засинати під «Гаррі Поттера». 

 

 *  *  *

… «Наш дім — це наша квартира. Ми купили її з Ромою. Вона гарна, світла. Така затишна, проста. Оце — наш простір. 

Обоє любимо чистоту. Він приїжджав у звільнення і з великим задоволенням мив духовку, виймав скло, розкручував до деталей, натирав до блиску. Фанатично дбає про порядок. Є така шафка — Ромина гордість: там у нас різні миючі засоби. Лишилося доробити ремонт у дитячій кімнаті, яка буде й кімнатою для гостей. Там і стоятиме шафа для книг.

Поки що книги в мене лежать в коробці з пологового — у бебі-боксі». 

 

 *  *  *

… «Рома читає мало книг, більше — щось потрібне йому в інтернеті, але дуже гордиться, що багато читаю я, що його дружина розвивається. А я сміюся і думаю: ага, читає детективи Богдана Коломійчука (сучасний автор детективних та історико-авантюрних романів) і розвивається дуже. 

Особливість цих простих детективів у тому, що ти їх зразу забуваєш. А потім можеш перечитувати знову. Прочитав, отримав позитивні враження, забув».  

 

*  *  *

… «Чомусь клюнула на рекламу десь в інтернеті і купила історію Меттю Макконахі («Зелене світло», 2020 рік - американський актор написав книгу про своє життя і свої рецепти успіху). Класний актор, але книжка — так собі. Не зайшла.  Дуже рада, що не купила автобіографію Меркель. Не буду тепер купувати і тратити на неї гроші через її політику. Росіянців теж нікому не раджу, я їх ненавиджу. Не встигла прочитати Доржа Бату, хоча маю. То й добре, що не встигла (автора українських бестселерів запідозрили в тому, що він підробив біографію і не працює в NASA, як розповідає). Я не проти того, коли люди когось із себе вдають, але не в цій ситуації. Це інше. 

(Цього разу ми навмисне не говорили про медицину, рак, діяльність благодійного фонду і все, у що звично зануритися Марії Адамчук-Коротицькій. Однак вона помічає в книгарні яскраву книгу Уляни Супрун «Мочи манту», екс-міністерки охорони здоров'я, яка прийшла у владу з Майдану, почала кардинальні зміни в українській медичній сфері, але згодом у недругів заробила означення «доктор смерть» і була звільнена з обранням Зеленського президентом. Рожева книжка про манту, а насправді про те, як дивно ми іноді лікуємося і що про це думає сучасна медицина, провокує на коментарі…)

Уляни Супрун не читала. Але я дуже позитивно до нею ставлюся. 

Те, що вони зробили, було дуже на часі. Якби вона довше побула на посаді, може, ми б дочекалися ще якихось змін. Систему зламати майже неможливо. Дуже часто, якщо ти намагаєшся зламати систему, то система ламає тебе. Я вважаю, що Супрун система не зламала. Але перемогла».

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

 *  *  *

… «Це книга, яку я купила навмисне, аби мати вдома (про «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані, якій особисто оголосив війну кум Путіна Віктор Медведчук. Він був адвокатом у справі Василя Стуса і дуже не хотів, аби матеріали справи стали публічними. Прагнув заборонити книгу через суд. Однак Кіпіані та Стус тут перемогли). Я її не дочитала, це непросто. Розумієш, мають бути певні книжки, які мусять бути в домашній бібліотеці українця. 

Зараз мені цікава тема УПА. Колись я спитала у соцмережах, яку книжку прочитати, щоб пройнятися цим і справді дізнатися, чим і як жили українські повстанці. Тоді Ігор Гузь порадив мені знайти книгу «Тисяча доріг». Її ніде не було, а згодом надрукували додатковий тираж — і мені пощастило: купила її. Оце книга, яка у мене в планах і лежить удома першою в черзі на читання. 

(Марія Савчин «Марічка» — підпільниця і дружина Провідника ОУН Волині та Полісся Василя Галаси, яка понад дев’ять років провела в УПА, написала щирі, правдиві і дуже цікаві спогади про боротьбу упівців)

Чомусь тато ніколи не говорив про історію свого батька. Він із села Бугаї (Новоукраїнка). Це поруч, під Колками. А його тато був свого часу ув’язнений саме через репресії, як я розумію. Завжди хотіла зануритися в сімейний родовід, чомусь про це мало говорили. Але постійно ж відкладаєш. От і це я відклала, бо війна». 

 

*  *  *

(Останньою цього дня Марія у цій книгарні помічає книжку Сергія Плохія. її тема, як і тема буднів УПА, вдосталь волинська. Тоді, коли вона топтала малою стежки у своїх рідних Колках, і з нами  і з її рідним Поліссям, зокрема — трапився 86-й, травень, аварія і все те, про що ми ще так багато не знаємо).

… «Це доступна розповідь про подію світового масштабу, трагедію світового масштабу. Особливо, якщо ти майже нічого про це не знаєш чи якщо знаєш, то так, як тобі це підносили в дитинстві. От дивилися серіал про Чорнобиль — і гуглили певні факти. Тоді розуміли, що ми мало знаємо. Так у нас вдома з’явилася книга Сергія Плохія «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи» (перша і тим унікальна історія про події на ЧАЕС 26 квітня 1986-го від професора Гарвардського університету, українського та американського історика). Купила її Ромі, він любить збирати книги про ключові події. У нас є майже все, що написали про Іловайськ». 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ
"От дивилися серіал про Чорнобиль — і гуглили факти"

Післяслово.  Після 24 лютого 2022 року багато з нас відчули одне і те ж: ми не можемо читати. Пройшло трохи часу — і українці почали ділитися цим досвідом. Виявилося, що взяти книжку до рук не вдавалося мільйонам, не тільки тому, що в їхні оселі вціляли ракети… Через військову агресію росіян потерпав бізнес, а відтак усі думали, що війна похоронить книжкову справу. Натомість українці перемогли і тут: за трохи часу ми взялися шалено читати (навіть при свічках!) і шалено видавати книжки (навіть у Харкові, який постійно обстрілюють!). Це тому, що вони — наша зброя. Через це ніщо не спиняє у розпал війни писати і говорити про те, що ми читаємо. Це важливо. 

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

«Мені було 12, я читала про любов. Зараз думаю: о Господи!». Марія Адамчук-Коротицька. РОЗМОВА В КНИГАРНІ

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Людмила ГЕРАСИМЮК

Читайте також: 

Можливо зацікавить