«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

12 жовтня 28-річний пілот Вадим Ворошилов із позивним «Karaya», який служив у Луцьку, збив п'ять ударних дронів, відвів пошкоджений літак від Вінниці, катапультувався та знову повірив у Бога. Селфі з закривавленим обличчям, яке льотчик зробив одразу після приземлення, обійшло всі соцмережі.

«Я завжди вірив у Бога, – розповідає Вадим. – В мене є невеличке татуювання – хрестик. Під час служби не завжди є змога носити реальний, він може заважати, його можна загубити, тому в 2014 році я зробив татуювання. 

Буду чесним, з початком повномасштабного вторгнення, втративши побратимів, неймовірних, золотих людей, кращих синів Батьківщини, я зневірився. Але після 12 жовтня, після всіх тих факторів, які неймовірним чином збіглися на мою користь, я зрозумів, що вища сила є та впливає на наше життя». 

В 2021 році після завершення контракту Ворошилов звільнився з лав ЗСУ та пішов у цивільну авіацію, але після 24 лютого повернувся до війська. 

За повітряний бій у небі Вінниччини восени цього року президент присвоїв Вадиму звання Герой України. 

В інтерв'ю УП пілот Karaya розповів про свій позивний, про майбутнє української авіації, про західний літак, який потрібен для панування в небі, про ставлення до ворога та до його новітнього озброєння.

«Сприймаємо ворога лише як ціль»

– Вадиме, коли я вперше побачив вас у ЗМІ, на контрасті згадав пілота РФ, якого схопили в Чернігові. Такий він… пухкий. Це у ворога проблеми з «фізухою» чи це в мене стереотип щодо авіаторів, які нібито всі мають бути атлетами? 

– (Посміхається). Це був Красноярцев… Я б не сказав, що в них така проблема. Але, дійсно, у нас вже нова концепція підготовки льотного складу. Після 2014 року акцент більше роблять на молодих, щоб вони були основною силою ударної авіації.

Зі статистики збиття повітряних суден, з тих військових (пілотів та штурманів – УП), які потрапили до нас у полон, ми бачимо, що це… в мене навіть язик не повертається сказати «хлопці» – дорослі чоловіки. 

 Ми маємо розуміти: чим молодше людина, тим швидше працює мозок. Це дуже важливо в авіації.

– Деякі російські пілоти, які потрапили в полон, намагалися переконати, що не знали про бомбардування житлових будинків, тому що працювали по наданих їм координатах. У таке можна повірити?

– Я в це абсолютно не вірю. В них стоять звичайні системи навігації типу Garmin, туристичні, різних модифікацій. Можливо їхня публіка і сприймає пропаганду (про те, що авіація РФ не б'є по мирних цілях – УП), але наше суспільство досить грамотне. 

Не потрібно бути авіатором, щоб розуміти: якщо людина забиває широту та довготу в туристичному навігаторі, вона досить чітко бачить, що там знаходиться. Якщо координата забита в межах певного населеного пункту, одразу, звісно, ясно, що ти працюєш по населеному пункту. 

Вони роблять це «чугунками», як кажуть в народі. Це – звичайна авіаційна бомба, у якої є просто траєкторія польоту, а точність бомбометання залежить від купи факторів, починаючи від навичок льотчика, закінчуючи метеоумовами. Тому я не вірю в цю легенду.

– Що вважається точним ударом невисокоточною зброєю?

– Можу сказати орієнтовно: в нормативах у ворога за оцінкою «відмінно» є бомбометання в межах плюс-мінус 50 метрів. В умовах міста навіть це – величезна похибка.

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

– Давайте уявимо гіпотетичну ситуацію: вам віддають наказ бомбардувати цілі в межах житлових кварталів. Що будете робити?

– Стосовно цього ми вже міркували з побратимами. По-перше, я не хочу навіть гіпотетично про це говорити, тому що навіть у теорії це неможливо. Наше військово-політичне керівництво цього не допустить.

Якщо розглядати в більш абстрактній площині, то льотчик та штурман в Су-34 (збитий літак Красноярцева – УП) завжди бачать місце знаходження цілі як мінімум по засобах навігації. 

 Так, їм ставлять завдання, яке треба виконувати. Але їх ніхто не звільнить, не посадить у в'язницю, якщо вони скинуть бомби, наприклад, у чистому полі, на відстані кілометр-два від житлових будинків, з перельотом або недольотом. Це просто буде «помилка в техніці пілотування та неякісна подготовка» – все! На цьому все закінчується. 

Але такий варіант можливо розглядати, коли б вони були банально людьми. Вони цілком та повністю розуміють, що вони роблять. Це їхня традиційна тактика випаленої землі. Це те, що вони і раніше робили в Ічкерії, в Грузії, в Сирії.

– Як ви для себе сформулювали ставлення до ворога? Чи є щось на кшталт поваги до їхніх пілотів?

– Ми до них ставимося не як до конкретної, живої людини, а як до повітряних цілей. Вони перетворюються лише на сухі цифри в щоденному зведенні Генштабу (втрат армії РФ – УП), не більше.

Звісно, випадки поваги до ворожих пілотів були в історії, але дуже давно, в Першій світовій війні. Тоді були більш благородні відносини, якщо можна так сказати. 

Раніше і війну оголошували, і акт про це підписували, а потім виходили на позиції. Зараз ворог декілька місяців розповідав, що не збирається нападати, а потім підступно вдарив зранку по мирних містах України.

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

«Ми абсолютно до всього готові»

– Є щось, що найбільше відрізняє наших пілотів від ворожих?

– Можна казати багато, але скажу лише, що ми виконуємо такі завдання, які технічно навіть не закладалися на етапі проєктування наших повітряних суден. 

У нас дуже обмежені технічні можливості, але ми робимо все, щоб знищувати ворога. Намагаємося ефективно працювати в більш екстремальних умовах та абсолютно до всього готові.

Ворог, маючи перевагу, працює так, як написано в підручниках з тактичної та вогневої підготовки. Ми діємо більш сучасними методами, які взагалі не прописані в жодному з підручників будь-якої країни світу.

– Тобто пілотам НАТО буде чому повчитися у наших після цієї війни?

– Так (посміхається).

– Чи грає з росіянами злий жарт те, що у них так багато техніки? Вони діють, як то кажуть, «на розслабоні» чи ні?

– Ви правильно кажете. Але не треба недооцінювати ворога, він – небезпечний. Я негативно ставлюсь до висловлювань, що там якісь «чмоні» та решта. Ні! Це – ворог. У них суттєва перевага по повітряних суднах та наземних засобах ППО. Вони вміють працювати, вони також вчаться на цій війні, як і ми.

Коли кажуть про комфортні умови для ворога, то мова про змогу їхньої винищувальної авіації працювати, не входячи в зону нашої ППО. Але коли вони потрапляють у цю зону, то кожний раз у зведеннях від Генштабу ви бачите плюси навпроти знищених повітряних цілей.

– Є серед них щось таке, що дивує? Може, якісь окремі типи літаків?

– Так, але не літаки. Треба розуміти, що літак – це більше платформа, носій авіаційних засобів ураження. Саме ці засоби можуть дати перевагу в повітрі. 

Нещодавно у росіян з'явилися ракети класу "повітря – повітря" великої дальності Р-37M. Можна сказати, що це їхнє новітнє озброєння, хоча це, звісно, радянська розробка, яку вони модернізували. Заявлена ними дальність ураження повітряних цілей дуже серйозна – до 400 кілометрів. По факту ми бачимо менші цифри, але все одно цей засіб ураження дуже небезпечний. 

Проте ми постійно аналізуємо повітряні бої із застосуванням цих ракет і знаходимо методи для боротьби з ними.

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

– Про знищення якої військової цілі ви мрієте?

– Можу перерахувати три (посміхається): Ту-95, Ту-160, Ту-22М3. Це саме ті цілі, які є загрозою для наших міст та мирного населення, але вони не заходять у зону ураження наших тактичних повітряних суден. Просто бояться. Підступно роблять пуски по території України. 

На даний момент бачу можливість їх знищення, тільки коли вони перебувають на аеродромах (посміхається). Поки лише такий шлях.

Але є ще ударна авіація ворога, яка працює над тимчасово окупованими територіями, і, якщо б у нас була технічна можливість, ми б повністю паралізували ворога в українському повітрі. Розкрити наш потенціал на всі 100% допоможуть винищувачі західного типу.

– Ви серед тих, хто вважає, що це мають бути F-16?

– Так, нам потрібен масовий літак, який є у світі. Ми, звісно, можемо розглядати різні типи, наприклад, Gripen, Eurofighter. Вони більш стійкі до нашої аеродромної інфраструктури, але при всьому цьому не є масовими. Немає в світі, скажімо, «вторинного ринку» таких суден.

F-16 – один із наймасовіших літаків cвого класу в світі. Тому ми зможемо їх обслуговувати і, найголовніше, завдяки нашим західним партнерам у нас не буде браку в засобах ураження. Це – основні пункти, чому саме F-16. 

 Якщо розглядати час вже після перемоги, то є багато з чого обирати. Звісно, є літаки, які, я б сказав, майже доведені до ідеалу в плані бойових спроможностей. Це – F-22, F-35. Але на даний момент дуже сильно покращить ситуацію та допоможе нашим силам оборони у комплексі саме F-16.

«За безпілотною авіацією майбутнє, але…»

– Про сучасну військову авіацію більшість знає в основному з голлівудських фільмів. Ви бачили стрічку «Top Gun»?

– Звісно (посміхається). Я – фанат першої частини. Коли був курсантом, літав на легкомоторних суднах. На той момент я не мав справу з реактивною технікою та дивився цей фільм з широко відкритими очима. Але тепер все по-іншому сприймається. Треба розуміти, що це не документальне, а художнє кіно.

Стосовно другої частини «Top Gun» скажу, що це дуже гарно, естетично знята казка. Там є багато зйомок реального пілотування. Що стосується ведення повітряних боїв, роботи зенітно-ракетних комплексів – вони не зовсім відображають дійсність, скажімо так (посміхається). 

Але мені було дуже цікаво дивитись цей фільм з тієї точки зору, як вони його зняли, які емоції викликає. Таке кіно спонукає молодь іти до армії, причому не тільки у USA Air Force, а взагалі до війська.

– Коли ви мріяли літати, ви ж не думали про те, що доведеться воювати?

– Так.

– А якщо б вам тоді сказали, що доведеться, пішли б у військову авіацію?

– На глибинному рівні все ж таки було розуміння, що армія існує для ведення бойових дій, наступального чи оборонного характеру. На той момент, звісно, ніхто не міг уявити цього. Але я все одно пішов би.

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

– Ця війна вже призвела до розвитку безпілотної авіації. Не боляче спостерігати, як все йде до того, що у майбутньому пілоти в небі не будуть потрібні?

– Як показали бойові дії, оперативність розвідувальної авіації, ефективність застосування безпілотників для подавлення комплексів ППО – вкрай важливий елемент озброєння. Зараз вже бум безпілотної авіації, і вона буде тільки вдосконалюватися. 

Деякі країни, як Туреччина, починають виробляти безпілотники для ураження повітряних цілей. США минулого року виконали першу дозаправку в повітрі з безпілотного судна. Звісно, за цим майбутнє. 

Але завжди треба розуміти, що в критичній ситуації тільки людина здатна оцінити обстановку та прийняти рішення в повітрі. Я вважаю, що за безпілотною авіацією майбутнє, але лише при роботі в комплексі з традиційною авіацією.

– Ви б зараз проміняли роботу в повітрі під час війни на пульт безпілотника десь у безпечному місці?

– Ні. Я обираю працювати в небі. Це дає досвід, більш ефективне застосування озброєння та емоції.

– Емоції? В мене склалося враження, що ви дуже врівноважена людина, майже без емоцій.

– Емоції є, просто вони зовні не проявляються. Це десь у душі. Ти розумієш, що робиш те, що рятує комусь життя, допомагає перемогти ворога. 

 Не знаю навіть, як описати ці внутрішні емоції. Ти навчаєшся, удосконалюєш навички, і ось настав час, коли тобі треба показати, що вмієш, щоб захистити державу.

– Чого найбільше бракує нашій військовій авіації? Людей, техніки чи в комплексі?

– Перше, що нам необхідне – збільшити дальність, на яку можуть бачити наші радіолокаційні та прицільні комплекси. Друге – авіаційні керовані засоби класу "повітря – повітря" з набагато більшою дальністю ураження, ніж у нас зараз є. Тому нам дуже потрібні F-16, які можуть забезпечити наші потреби в цьому.

– Зараз трохи завчасно про це говорити, але яким ви бачите майбутнє української авіації?

– Я його бачу (посміхається). Після повномасштабного вторгнення я вже впевнений, що у нас будуть літаки західного зразка. Що після перемоги буде модернізація і техніки, і система підготовки. У нас будуть більш сучасні повітряні судна.

Ті промислові потужності, які в нас є, треба реалізовувати та розвивати спільно із західними компаніями. Звісно, ми поступаємося в електроніці, авіаобладнанні, але у нас колосальний досвід у конструюванні планерів, у ракетобудуванні та у виробництві двигунів. Щоб зробити ідеальний продукт, нам потрібно поєднати свій досвід із західним.

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

«Намагаюсь жити одним днем»

– Ви ведете сторінку в соцмережі Instagram, не ховаєте обличчя, вас впізнають на вулицях та дякують. А росіяни пишуть із погрозами?

– Взагалі ні. Взагалі! Мене це сильно здивувало. Може, це через те, що їхнє керівництво твердить, що авіації у нас немає, що вони одразу все знищили (посміхається)? І вони не хочуть казати про українських пілотів у своєму інформполі, щоб їхні громадяни не дивувалися?

Якось було десь у їхніх ЗМІ – скажу мовою оригіналу: "Сбили украинского летчика-нациста". Був невеличкий сюжет, де вони згадали мій позивний та розказали про Гартманна, який отримав від Гітлера «Залізний Хрест» (Еріх Гартманн з позивним "Karaya 1" – всесвітньо відомий німецький льотчик-ас часів Другої світової – УП).

– Але пропагандисти не розповідають, що у 1997 році Гартманна реабілітували в РФ, визнали, що неправомірно засудили його до 10 років таборів «за воєнні злочини»...

– Так…

Історія з моїм позивним почалась у 2014 році, коли росіяни запустили свою пропагандистську машину, почали називати українців «нацистами». Тоді зламали мою стару сторінку в Instagram. Я зробив нову та думав, як її підписати.

Мені цікава світова історія, я знав про Гартманна та вирішив підписати «Karaya». За великим рахунком, жартома, саме через російську пропаганду, щоб їх потролити (сміється). Потім вже воно якось закріпилося.

Всі знають, що Гартманн – геніальний льотчик. Він пройшов сталінські табори, потім встиг послужити в західній частині Німеччини та навіть тренував американських пілотів. 

В одному з інтерв'ю в похилому віці він казав, що, коли був молодим, просто хотів літати та не визнавав політику свого військово-політичного керівництва.

– До речі, коли я чую позивний Karaya, то думаю про те, що він дуже співзвучний із українськими «кара», «карати»…

– (Сміється). Якщо дивитися на це слово так, то в ньому більше сенсу («Karaya» – нiмецька пiсня про кохану – УП). Якщо бачити паралелі з українською, то воно більш актуально звучить (посміхається).

«Ми абсолютно до всього готові»: інтерв'ю з пілотом-Героєм України, який служив у Луцьку

– Що для вас буде перемогою у цій війні?

– На мою думку, підписання мирного договору з країною-агресором – це лише пауза, під час якої буде перегрупування сил, не більше. Коли ворог накопичить достатню кількість людей та техніки, проаналізує все і знову на нас нападе. Якщо їхня держава залишиться в такому форматі, з таким політичним вектором, як зараз. 

 За перемогу я вважаю ситуацію, коли, по-перше, у ворога зміниться влада та політика. В ідеалі перемога – це розпад імперії. І, звісно, обов'язковий пункт – відновлення територіальної цілісності України, повернення всіх окупованих територій разом із Кримом.

– Знаю, військові не люблять прогнози стосовно термінів закінчення війни. Але я запитаю так: коли в українському небі ми знову побачимо цивільну, а не військову, авіацію?

– На даний момент я не хочу давати якісь прогнози. Звісно, в мене є особиста думка, але на загал я її не хочу виносити. Не маю морального права давати прогнози хоча б тому, що не володію повним об'ємом стратегічної інформації.

Після 24 лютого я намагаюсь жити одним днем, а точніше – прямо зараз і прямо тут. Раніше я міг перенести якісь важливі життєві рішення до, як то кажуть, більш комфортних часів. Зараз, якщо є можливість щось зробити, треба неодмінно робити, не відкладати. 

Ніхто не знає, чи настане завтра. Треба не зупинятися, жити тут і зараз.

Євген Руденко

 

Можливо зацікавить