На Волині уродженець Росії встановлював пам’ятники Україні, яку любив понад усе

Журналісти БУГу вирішили з’ясувати хто їх створив, чому і що саме хотів цим сказати.

Вияснилось, що ці пам’ятники створив житель селища Євген Петров-Хватов, який, на жаль, кілька років тому помер. Однак залишив чималу спадщину – понад сто унікальних хрестів і надгробків, які розташовані на території Іваничівщини. Значна частина пам’ятників – наче своєрідні витвори мистецтва.

Кожен пам’ятник – це окрема історія. Є тут хрести на честь полеглих вояків УПА, січових стрільців, жертв волинської різанини 1943-1944 років, Іванові Гонті й Іванові Мазепі, 2005-літтю від Різдва Христового, княгині Ользі, хрещенню Русі, невинно убієнним дітям. Є й такий, який символізує соборну Україну, адже кожна з його 26 гілочок – це окрема область. А скульптуру Діви Марії чоловік присвятив усім матерям. А знизу напис: «Праматері і всім матерям українної землі, мертвим, живим і ненародженим».

У коментарі директорка Іваничівського музею Лариса Куль розповіла, що, незважаючи на те, що у пам’ятниках Хватова відображена історія нашої держави від часів Київської Русі до сьогодення, історичної цінності вони поки не мають.

«Євген Петров-Хватов почав займатись надгробками та хрестами ще у 70-ті роки минулого століття. Однак це була повністю його ініціатива. Він придумував і споруджував такі надгробки. За власні кошти і своїми руками. Але на жодному обліку вони не стоять.

Це треба, щоб спеціальна комісія приїжджала, вивчала їх і вирішувала, чи мають вони для історії якусь цінність чи ні. Але такого не було. Ці пам’ятники швидше символічні, а не історичні. Як символ чогось, якоїсь події, наприклад», – зазначила вона.

В пам’ятниках Хватова дійсно є глибокий символізм, а окрім нього, ще й патріотизм. Наприклад, він позначав хрести абревіатурами ЗУЗ («За Україну загинув»), ЗУБ («За Україну боровся»), або ЗУР («За Україну розстріляний»).

Лариса Куль пригадала, що Хватов був диваком: не мав взагалі ніяких матеріальних благ, жив дуже скромно і весь свій час і заробіток вкладав в спорудження і встановлення пам’ятників.

Унікальний іваничівець навіть став головним героєм документального фільму «Я пам’ятник собі…», режисером-оператором якого був Дмитро Тяжлов.

Довідка. Фільм «Я пам’ятник собі…» (2009 р.) серед шести інших, відібраних із 300 документальних стрічок, увійшов до головної програми конкурсу міжнародного фестивалю східноєвропейського кіно «Go East» у Вісбадені, змагаючись за здобуття премії «Пам’ять і минуле». Окрім того, фільм здобув першу відзнаку в номінації «Таємниці історії – географія, подорожі, відкриття, загадки природи» на Першому міжнародному фестивалі документальних телефільмів «Золота пектораль», який відбувся у Трускавці. Фільм неодноразово транслювався на телебаченні.

У фільмі стверджують, що Хватов відігравав у своєму середовищі важливу соціальну роль: привертав увагу до пам’яті та примирення. Адже його пам’ятники нагадують людям про їхню історію і предків, ким би ті не були: українськими повстанцями, солдатами німецької армії чи євреями з гетто. Пенсіонер, встановлюючи надгробки людям різних національностей та соціальних станів, не виправдовує злочинних ідеологій, однак закликає вибачати історичні та особисті образи.

«Євген Хватов – це людина з позицією, людина, яка сама себе може надихати. Для людей, які живуть у селі — це приклад свідомості та розуміння. Для нього важливо, аби пам’ять про людей, що загинули, зберігалася, незалежно від політичних умовностей і оцінок. Для нього вони – спочилі, чиї імена мають бути збережені в історії. І мудра щирість цієї людини ближча до справжньої історії людства, ніж заангажовані міфи в підручниках», – підкреслив режисер у фільмі.

Сам майстер у кінострічці наголосив, що не робить на пам’ятниках політики, а вшановує всіх, хто в іншому світі, бо так велить християнський обов’язок.

Та не всі пам’ятники Євгена Хватова з хрестами. Є доволі оригінальні. Якось у польських документах він вичитав, як 1766 року в Іваничі вперше потрапила картопля. І теж встановив їй пам’ятник, точніше – аж два.

Чимало жителів Іванич, які пам’ятають Хватова, кажуть, що він дійсно був диваком. Адже був повністю захоплений якоюсь незбагненною пристрастю до встановлення пам’ятних знаків і хрестів. Навіть собі ще за життя спорудив надгробок на могилу, однак його чомусь поки не встановили. І горів улюбленою справою настільки сильно, що майже усю свою невеличку пенсію витрачав на неї, а сам міг їсти лише раз удень, або навіть у два дні.

Однак запам’ятався Хватов ще й своєю благородністю, адже закликав до миру і примирення. Зокрема, у Павлівці поставив пам’ятний хрест з написом «Трагедія між українцями і поляками в двадцятому столітті. Кинемо у непам’ять».

А ще, кажуть місцеві мешканці, він був щирим патріотом України, хоча сам був родом із Росії. Він, мовляв, частенько усім повторював, що дужче за все на світі любить саме Україну. А на підтвердження цьому спорудив на цвинтарі пам’ятник рідній країні: на величезній каменюці, змурованій з білої цегли, вималював контури України.

Читайте також:

• Шукати винних не будуть: у Луцькому районі пам’ятник радянському генералу «впав сам»
• Може обвалитися балкон: у Луцьку руйнується пам'ятка, щодо якої розгорівся скандал