Один син захищає Україну на передовій, другий - у полоні, а третій був в окупації: історія волинянки

Один син захищає Україну на передовій, другий - у полоні, а третій був в окупації: історія волинянки

Для Юлії Рудчик із села Клепачів Луцької громади її сини – найбільша гордість. Найменший семирічний Орест допомагає їй пережити цей непростий час. Середній Сашко - підтримує та виконує всю чоловічу роботу. Адже війна розділила матір із двома іншими синами: Тарас нині боронить Україну від путінської навали, а Ігор, який був у Маріуполі на «Азовсталі», з травня у полоні. Жодної вісточки від нього нема.

Юля гортає сторінки випускних альбомів своїх Ігоря й Тараса. Тепер вони – воїни, які стали на захист рідної країни. У Клепачеві про цих хлопців кажуть «золоті». І мама не приховує гордості, бо змогла виховати синів саме такими. Хлопці завжди в усьому допомагали, - пише Вісник і К

«Золоті хлопці», – кажуть у селі

 

– Ігор закінчив Львівський залізничний технікум з відзнакою, згодом здобув вищу освіту, – гордість звучить у голосі. – Працював за спеціальністю у Ківерцях, а звідти призвали в армію. За деякий час дзвонить і каже: «Мамо, певно, буду підписувати контракт».

Хлопець із невеличкого волинського села знайшов у Маріуполі долю. Одружився, а Юля тішилася, що син має рідну душу далеко від дому. А потім Ігор покликав до себе і Тараса, який мріяв стати прикордонником. Так обоє братів опинилися на Сході. Згодом і Тарас підписав контракт. Ще у січні Юля їздила погостювати до дітей, а у лютому трапилася війна. Вона застала 20-річного Тараса на блокпосту при в’їзді в Маріуполь. Ігор був завідуючим продовольчим складом у своїй бригаді. Тому одразу з іншими військовими взялися вивозити  продукцію. Дещо ховали на інших складах, частину роздавали цивільним, які не мали харчів.

– Всі знають, яка ситуація була в Маріуполі, а як мені, матері двох дітей, які там, це все було пережити? – тремтить голос жінки. – Ходила в сільську церкву. Стою, молюся, а сльози самі течуть. Три тижні не виходили діти на зв’язок. Я спала і всюди ходила з телефоном. Якось вдалося до мене додзвонитися невістці: «Жива. Сидимо у підвалі. Ігор не дзвонив?» Ще встигла адресу назвати, де ховаються, і зв’язок знову обірвався. Це справжнє диво було, бо того дня й Ігор з’явився. «Живий, здоровий. Передавайте всім привіт!» А як зрадів, коли почув, що з дружиною все гаразд. Наполягав, щоб вона виїжджала. Але зробити це було непросто.

Хтось запрошував переночувати, а хтось – здавав

– Іра розповідала, що зібралося три машини на евакуацію. Їхати небезпечно, то один старенький дідусь з паличкою запропонував, що буде йти попереду на найбільш підозрілих ділянках. «Мені втрачати нічого, я вже життя прожив. А ви їдьте по моїх слідах!» – тицяв паличкою перед собою, і так долали кілометр за кілометром. Дякувати Богу, ні мін, ні розтяжок не зловили. Невістка вже на початку березня була у Луцьку, – продовжує Юля.

Жінці важко дається розмова, бо кожен епізод, як жива рана. Ще місяць після окупації Тарас воював у Маріуполі.

– Ігорю – 27 років, а Тарас геть ще дитина – двадцять. Коли у місті стало особливо небезпечно, їм дозволили хто як може прориватися до своїх. Тарас ще з одним хлопчиною з Полтавщини чотири доби виходили до Запоріжжя. Бувало, люди запрошували до хати, годували, ще й з собою давали. Хтось пропонував нічліг, а за мить казав: «Хлопці, тікайте, за вами вже йдуть». Значить, хтось доніс. Були й такі, що своїми мотоциклами підвозили в обхід російських блокпостів. Йшли лишень вдень, бо ж ввечері комендантська година. Старалися через посадки пробиратися, якось натрапили на орків. «Кто ідьот, сваі?» – «Сваі, сваі», – відказали хлопці і давай драла звідти. Потім Тарас мені казав: «Мамо, то тільки твої молитви нас спасали!»

Вона молилася не лишень щодня, а щогодини, бо ніяка робота не йде до рук, все в голові крутиться навколо дітей. Ще й найменший – Орест, який гостював у тітки в Генічеську на Херсонщині, кілька місяців був в окупації. Сестра Юлі була вчителькою і отримала пропозицію від росіян на їхній паспорт, нову роботу. Залякували, обіцяли «золоті гори», але жінка вирішила рятувати племінника і тікати з окупованої території. Виїжджали через Крим, тоді на Росію, а далі в Польщу. У серпні Юля поїхала у Варшаву, щоб забрати синочка. У свої 44 роки жінка пережила стільки, що й годі описати!

У новинах шукає вісточку про сина

Під час окупації Маріуполя Ігор мало розповідав, що відбувається на «Азовсталі». Говорив загальні фрази. Їм найголовніше було знати, що живий. Та якось у телефоні мати почула чийсь стогін. Вже потім невістка розповідала, що там багато поранених, біля Ігоря був лишень ветлікар, то він і першу допомогу надавав, і зашивав рани, а хлопці асистували. Набачилися і навчилися всього.

– 18 травня Ігор говорив, що їх будуть забирати, а потім обмінювати. Голос був бадьорий: «Мамо, скоро будемо вдома!» Він знав, що Тарас прорвався до своїх, і був спокійний за брата. Його спокій передався і мені, аж легше на душі стало. Хіба думала, що це лишень початок кошмару?

З цієї пори мати нічого не знає про найстаршого сина. Переглядає сотні новин за день, щоб знайти хоч якусь інформацію про полонених. Невідомість лякає і водночас дає надію, що Ігор живий. Ще один син – 25-річний Сашко, який живе і працює в Ковелі, на вихідних завжди наві­дується в село. Допомагає і оберігає маму від надміру цікавих розпитувачів: «Не чіпайте маму, бачите, їй дуже важко!» У цій фразі усі її діти. Вони з малечку горнулися, а коли стали дорослі, ще більше цінують матір. А її серце постійно біля синів.

На жаль, Ігоря не було в списках на обмін, який відбувся нещодавно.

– Дякую Богу за цих людей, що обміняли. Молюся, щоб якнайшвидше усі, хто в полоні рашистів, вернулися додому.

Один син захищає Україну на передовій, другий - у полоні, а третій був в окупації: історія волинянкиОдин син захищає Україну на передовій, другий - у полоні, а третій був в окупації: історія волинянки

Можливо зацікавить

ожиріння мобілізація наднизька вага

Придатний чи ні? Чи мобілізують чоловіків з ожирінням та наднизькою вагою

Сергій Притула

«Читаю коментарі, щоб відпочити»: Сергій Притула у Луцьку розповів про хейт в інтернеті

Олександр Олійник

Мати впевнена, що Герой, а в частині кажуть, що покинув поле бою: півтора роки рідні не можуть знайти військового з Волині

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком
фото

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян
відео

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян

Поховання військового
фото

Сказали, що отримав надважкі поранення, а наступного дня сповістили про смерть: на Волині попрощалися з Героєм Петром Хомичем

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював
фото

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював

росіянин військовий депортація
відео

Воював за Україну, а тепер «бомжує» на Волині: росіянину-добровольцю ЗСУ загрожує депортація

Виїзд за кордон

Хотів виїхати до Польщі: на Волині спіймали ухилянта-невдаху