Сирота з Волині загинув недалеко від рідного міста на Донбасі

Сирота з Волині загинув недалеко від рідного міста на Донбасі

Могилу Володимира Кравця на кладовищі у Стобихівці Ковельського району видно з дороги. За нею доглядають, поруч вітер тріпоче жовто-блакитний стяг. На хресті – фото зовсім юного хлопчини, майже дитини. Таке світле, усміхнене обличчя. Тут, серед соснових лісів, він знайшов свій вічний спочинок, хоч і жив у цім краї тільки три місяці. Його у своєму домі прихистив Михайло Дем’янюк.

У поліському селі робив воїнам пластини для бронежилетів

Про це пише Вісник+К.

«Володя приїхав з Рубіжного у березні минулого року евакуаційним поїздом. Мій брат у Ковелі якраз займався поселенням біженців. Тоді ж тисячі людей від війни втікали, – розповів Михайло. – Так познайомився з Володею і направив його до мене. Ми якраз у гаражі робили металеві пластини до бронежилетів для армії – допомагали, чим могли. Ми разом десь пластин 600 зробили. Володя був дуже врівноваженою людиною, багато жартував. Розмовляв переважно українською».

Михайло каже, що особливо у душу хлопчині не ліз. Знає, що ріс при живій матері з чотирьох років у сиротинці. Потім навіть дізнався, що у Рубіжному їх є два. Але місто зараз окуповане, тож зв’язатися з вчителями, вихователями змоги немає.

«Про маму він майже нічого не розказував – її позбавили батьківських прав. Та слова поганого хлопець про неї ні разу не мовив. Навіть при мені телефонував і пропонував приїхати на Волинь, – згадує Михайло. – Вона жила у Лисичанську, тоді там якраз йшли тяжкі бої. Не схотіла».

Вже влітку Володя поїхав зі Стобихівки до друга у Дніпро. З людьми, які надали йому прихисток, не прощався. Казав, що обов’язково ще повернеться. 

Перед тим, як йти на фронт, зустрів кохання

У Дніпрі Володимир Кравець приєднався до місцевої тероборони, а потім підписав контракт із ЗСУ. Декілька місяців хлопець проходив медкомісію, оформляв документи. У цей час він закохався. Дарину Володя зустрів у парку в Дніпрі. Для обох це було перше кохання – дуже трепетне і ніжне. Ці двоє відразу відчули, що є близькими людьми. Дівчина познайомила хлопця з батьками.

«Спочатку я трохи напружився – не через те, що він сирота. Просто йому 21 рік, а їй – 17. Тільки вступила в університет митної справи та фінансів. Та Володя мені сподобався. Простий, вихований хлопець. Дуже гарно ставився до доньки, був уважним, – поділився Даринин тато Дмитро. – У жовтні ми ще їздили до нього у навчальний центр. Я бачив, що у нього є нормальна форма, взуття, бронежилет. А ще тоді Володя попросив дозволу вказати в документах номер телефону Дарини. «Якщо щось станеться – тобі будуть дзвонити».

Володимир недарма турбувався – ніби щось передчував. Адже скоро у складі 80-ї Львівської десантно-штурмової бригади потрапив на фронт на Харківщину. 17 листопада хлопця поранили. Його встигли довезти до лікарні, але не змогли врятувати. Дмитро і досі не розуміє, як так сталося, що Володя опинився без бронежилета. Адже він мав прикривати ту частину тіла, куди хлопця поранило.

«Ще 16 листопада ми з ним переписувалися, а за два дні він перестав відповідати. Спочатку я не переживала, – розповіла Дарина. – Тиждень-два не виходить на зв’язок, думала, так могло бути на війні. А коли вже минуло три-чотири тижні, зрозуміла, що щось сталося. Батьки тоді й сказали, що Володя вже похоронений».

«Військові, які повідомили про смерть Володі, сказали, що він залишив мою адресу. Якщо я відмовлюся хоронити – поховають самі в братській могилі. Я подумав, що так негоже. А раптом все ж відізвуться якісь рідні. Їм потім буде дуже важко його знайти у тому загальному похованні. Тому вирішили організувати похорони у нашому селі. Помолитися за нього і віддати останню шану прийшло багато людей. Хоч і більшість його навіть не знала. Та він загинув, захищаючи всіх нас. Я навіть відео зняв. Подумав, що може хтось захоче побачити», – розповів Михайло Дем’янюк.

Наприкінці грудня у Стобихівку приїхали Дарина і Дмитро. Дівчина довго плакала на могилі коханого, декілька разів проглядала, як його проводжали в останню путь. Прощалася.

Незнайомі між собою люди домовилися розшукати маму Володі – віддати їй документи на загиблого сина. Батько ж хлопця давно помер. Рідних братів-сестер він не має.

«Навіть якщо він своїй матері не буде потрібен і після смерті, ми з Дариною все одно раз в рік приїжджатимемо на могилу у Стобихівку», – пообіцяв Дмитро.

Сирота з Волині загинув недалеко від рідного міста на Донбасі
Могила Володимира Кравця у Стобихівці

Наталка СЛЮСАР

Читайте також:

Можливо зацікавить

Григорій Пустовіт, день народження, Луцьк

29 березня: хто з волинян святкує День народження

Сергій Притула

Сергій Притула у Луцьку розповів, що думає про псевдоволонтерів

Олександр Олійник

Мати впевнена, що Герой, а в частині кажуть, що покинув поле бою: півтора роки рідні не можуть знайти військового з Волині

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком
фото

Син Героя, як і батько, захищає Україну: на Волині попрощалися із полеглим Василем Гавруком

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян
відео

Бійці Волинської бригади ТрО на сході України знищили «буханку» росіян

Поховання військового
фото

Сказали, що отримав надважкі поранення, а наступного дня сповістили про смерть: на Волині попрощалися з Героєм Петром Хомичем

кіокушинкайкан карате

У Луцьку відбудеться Чемпіонат України серед юнаків з кіокушинкайкан карате

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював
фото

Працівник ТЦК, якого на Волині чоловік вдарив ножем, раніше воював

Ольга Магас, день народження

28 березня: хто з волинян святкує День народження