Студентка з Луцька під час війни виграла грант на навчання в Коста-Риці: як їй це вдалося

«Сила правди» поспілкувалася з лучанкою, яка зараз навчається в Коледжі об’єднаного світу в Коста-Риці на повному гранті з людьми з 70 країн і своїм прикладом мотивує не боятися змін і впевнено йти до своєї мети.

18-річна Ірина Снитюк — уродженка Луцька. Вона закінчила тут Луцьку гімназію №18, займалася в зразковому ансамблі народного танцю «Волинянка», активно волонтерила в багатьох організаціях, таких як: «Посли європейської молоді», «Фундація регіональних ініціатив», брала участь в різноманітних проєктах Молодіжного центру Волині. А в 10-11 класі дівчина почала подавати заявки на міжнародні навчальні програми, адже чітко знала, що хоче здобути освіту за кордоном. 

«Не можу сказати, що в мене були якісь супер великі надії, але водночас я дотримуюсь правила - не опускати руки, завжди пробувати, навіть якщо не вдасться. Тому я подалась на програму, яка називається «United World Colleges», або Коледжі об’єднаного світу», - розповідає Ірина. 

У 2022 Ірині пощастило і з-поміж 18 відібраних для навчання студентів виявилось і її прізвище. Відтак дівчина здобуває освіту в Костариканському коледжі обєднаного світу.

«Було приблизно 300 заявників, а відібрали 18 людей, це трішки більше, ніж зазвичай, оскільки коли почалася війна, додали стипендії в деякі коледжі. Там є 4 раунди з різними завданнями, які потрібно пройти. Перший - написати анкету, заповнити її онлайн, другий етап - груповий, третій - створення проєкту і четвертий - інтерв‘ю. І вже потім тобі кажуть, в який саме коледж ти проходиш. Адже концепт програми полягає в тому, що у світі є 18 коледжів які працюють за програмою International Baccalaureate (Міжнародний бакалаврат), коледжі є в різних країнах: Канада, Штати Коста-Рика, Танзанія, Південна Африка, Італія, Нідерланди, Японія, Сінгапур і т.д. Національний комітет України зважаючи на твої цінності приймає рішення, в який саме навчальний заклад ти поїдеш», - пригадує дівчина.

Ірина вивчала іспанську ще в школі. Тому перспектива переїзду в далеку іспаномовну країну не налякала.

«Для мене це не було страхом, я цього дуже хотіла і була готова , що мені потрібно буде поїхати. Лише не очікувала того, що це буде настільки екзотична країна в центральній Америці, але це дуже гарний досвід дізнатися про щось нове. Країна іспаномовна, а я вивчала іспанську в школі, також волонтерила в екологічній організації, і тому мене відправили в Коста-Рику», - ділиться лучанка.

Про саме навчання і враження від нього чути лише захоплення:

«Я навчаюсь, на міжнародному бакалавраті – це міжнародна передуніверситетська програма. Ми вивчаємо 7 дисциплін, які ти сам обираєш. Я вивчаю глобальну політику, іспанську мову, англійську мову як рідну, також екосистеми і суспільство, математичний аналіз, театр і теорію знань (філософія). У нас в коледжі навчаються студенти з 70 країн світу, тобто в нас дуже інтернаціональна спільнота.

Під час лекцій, під час сесії неймовірно цікаво почути різні точки зору, які базуються на різних культурах. Сама програма не є легкою і вимоги надзвичайно відрізняються від української програми. Це для мене челендж, але мені дуже подобається, що я матиму саме цей досвід. Планую в майбутньому продовжити навчатися в університеті в США».

Щодо міста в якому живе і про країну загалом студентка розповідає наступне:

«Коста-Рика дуже екзотична, в цій країні неймовірна природа. Раніше в мене не було такого досвіду бувати так далеко і досліджувати все це.

Ми живемо в самій столиці, в трішки кращому районі під назвою Санта-Анна. В нас свій кампус, тобто територія загороджена. Резиденція, академічна зона, кафетерій, футбольне і баскетбольне поле, амфітеатр, місця для занять і повітряної гімнастики, соціальний центр і т.д. Це все знаходиться на території кампусу. Також ми можемо виходити в містечко. Там також є різні магазини, кафешки, інфраструктура, яку можна досліджувати. Наш коледж організовує різні поїздки: до Тихого океану, на різні вулкани, водоспади. Коли ми подорожуємо у нас дуже міжнародні групи людей, тобто мої найкращі друзі з Непалу, Колумбії, Німеччини, і зазвичай люди, яких ми зустрічаємо на шляху, звертають на це увагу та дивуються».

Ірина готова ділитися своїм досвідом з волинянами, які також хочуть здобувати освіту за кордоном.

«Найперше потрібно знайти програму, яка буде подобатись саме вам і буде підходити за всіма критеріями. Друге - ніколи не боятися. Якщо не вийшло з першого разу, подаватися другий раз на ці всі програми. Їх зазвичай шукають в телеграмі, на просторах інтернету, тобто на сьогодні це все дуже-дуже доступно. Головна моя порада - це бути собою, продемонструвати свої досягнення, показати чому саме вам потрібна ця програма і як ви будете корисні їй. Ще однією з порад буде - не зациклюватися дуже сильно, і не перелаштовувати все своє життя, тобто візуалізувати, що я вже точно буду там. Якщо потім щось не вдасться? Буде боляче падати. Але водночас – не залишати надію і все одно працювати, навіть якщо не вдасться досягти цілі з першого разу».

Наприкінці розмови Ірина поділилась спостереженнями про те, як міжнародна спільнота реагує на війну в Україні. 

«Коли я приїхала в Коста-Рику, то відчула прикуту увагу до себе. Помітила, що люди могли не пам’ятати моє ім’я, але вони чітко знали, що я з України. Люди з якими я близько спілкувалась, вільно питали й відповідно більше знали про війну. А менш знайомі дуже обережно запитували, вони боялися зачепити мій ментальний стан. Але загалом можу сказати, що люди обізнані, всі читають міжнародні ЗМІ. А якщо хтось не знав, то я їм одразу сказала, що вони можуть підходити до мене і я їм розповім, що тут відбувається. Зауважу, що і сам коледж допомагає в плані ментального стану, одразу запитують чи потрібен вам психолог тощо.

Багато запитували, чи можуть вони якось допомогти в плані волонтерства, збирання грошей для України, поширення інформації. Зараз я співпрацюю з однією дівчинкою з Марокко, вона працює в агенції з поширення різних новин і ми створюємо статтю про Україну для того, щоб в тому регіоні також поширити інформацію про нас. Тобто спільнота дуже зацікавлена в допомозі та в підтримці України. Навіть дві дівчинки з Білорусі також повністю підтримують Україну. Для мене самої інколи важко бути там, особливо коли читаю новини про те, що відбувається в Україні. Й усвідомлювати, що там моя сім’я та друзі, але я розумію, що здобувши цю освіту, зможу позитивно впливати на відбудову та розвиток України, це лише мотивує рухатися вперед та працювати над собою, адже ми сильна та незламна нація! Слава Україні!», – ділиться власними почуттями дівчина.

Читайте також:

• Студентка з Луцька створює літературні подкасти за творами українських письменників.
• Хто - з автоматом, а хто - взагалі вперше: як відомі волиняни писали радіодиктант