«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко

«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко

Дмитро Чумаченко – пілот авіаційної бригади з Луцька загинув 23 березня 2022 поблизу села Тригір'я, що на Житомирщині. Він відвів палаючий літак від житлових будинків, чим врятував сотні життів. Родина до останнього сподівалась, що його знайдуть живим після того, як він катапультувався. Проте не судилося, нині – він навіки 26-річний воїн небесної ескадрильї. 

Після смерті Дмитра удовою залишилась молода дружина Христина. Пара мріяла завести дітей, але цій мрії здійснитися не судилося.

Про те, яким був Дмитро Чумаченко та як рідні переживають втрату, розповіла Христина Чумаченко в інтерв’ю КонкурентTV.

Пара познайомилась у Івано-Франківську у 2018 році. Тоді Христина після завершення курсів акторської майстерності пішла посвяткувати зі знайомими з курсу в паб. Там же був і Дмитро з другом, який раніше теж відвідував ці курси. Так дві компанії об’єдналися, а Христина сіла поруч з Дмитром. Слово за слово, і юнак з дівчиною розговорилися. Потім Дмитро попросив Христину дати свій номер телефону.

 

«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко

На той момент Дмитро вже був пілотом, служив у Івано-Франківську. Згодом його перевели. Пара могла переписуватися до ранку. Так, одного дня о 5 ранку Дмитро сказав, що Христина – його дівчина, а через пів року освідчився.

«Для мене це було трохи неочікувано», - зізнається вона, але ще через пів року, вони одружилися. Молодята перебралися до Луцька, де Дмитро Чумаченко проходив службу. 

Дмитро був справжній джентльмен, турботливий, чуйний, завжди готовий прийти на допомогу, чоловік мрії – розповідає про нього Христина. Він був готовий приїхати на допомогу навіть пізно увечері. А ще – був залюблений у свою професію. Ще з останніх класів у школі мріяв стати пілотом.

«Така професія потребує відваги і сміливих рішень, тому і не дивно, що він її обрав. Небо він любив, любив літати. Казав, що любить дивитися на захід сонця і пролітати крізь хмари. Дуже романтизував свою професію, незважаючи на те, що вона була дуже важка і вимагала багато сил і навчання», - розповідає Христина.

Після весілля пара встигла поїхати в Єгипет, згодом побували в Мелітополі, де Дмитро був певний час по службі. 

«Ми встигли з’їздити на море, побували в Бердянську, були в аквапарку, Діма навчив мене плавати. Він хотів відкривати для мене все, і я для нього хотіла того ж», - згадує жінка.

Коли молодята переїхали в Луцьк, то спершу облаштовували квартиру. Але потім Дмитро захотів мати щось своє і Чумаченки відкрили домашній кінотеатр для двох, який працює досі.

Спершу про дітей не думали. Але тут сталося 24 лютого. Потім – загинув один з пілотів бригади, де служив Дмитро.

«До того ми не думали про дітей, думали, що у нас є час, хотіли бути фінансово незалежні. Коли загинув перший пілот з Діминої бригади, у якого залишилися дітки, Діма розповідав про те, як той говорив зі своєю донечкою і пам’ятаю, що Діма сказав, що теж хоче діток. Я теж довгий час про це думала. Ми зійшлися на думці, що ми заведемо дітей…», - каже Христина.

Але ці мрії залишилися мріями – Христина і Дмитро більше не зустрілися.

24 лютого Дмитро був на чергуванні. Уранці до Христини подзвонила його мама і почала казати: «Почалося».

«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко

«Я спершу не зрозуміла, зайшла в інтернет і побачила що Росія почала повномасштабне вторгнення. Я зрозуміла, що турбувати Діму, телефонувати йому одразу ж не буду, треба брати відповідальність на себе. Турбувати його не хотіла, розуміла, що першу чергу будуть піднімати авіацію. Тоді ж сусідка запропонувала виїхати в безпечніше, як на той момент здавалося, місце», - згадує Христина.

О 9 ранку подзвонив Дмитро. Сказав, що він уже не в Луцьку, сказав Христині, щоб берегла себе. Вона розповіла, де нині і куди прямує. 

«Усе було сухо і чітко, по факту. Хоча я дуже сильно переживала, бо не знала, як він, що він, де він. Але Діма був такою людиною, яка не надто показує емоції, у важкі моменти він давав вказівки. Я не відчувала, що йому страшно і знала, що я маю послухати і не переживати», - каже дружина загиблого пілота.

Три дні Христина побула в знайомих, а потім поїхала до мами в Івано-Франківськ, де її й застала жахлива звістка.

«У той день все почалося нормально, стандартний ранок. Я встигла сходити до стоматолога, про що Діма мене просив, скинула йому фото, ми переписувалися на різні теми. Він казав, що отримав смаколики, які я йому відправила і хлопців пригостив. І ось в якийсь момент почалась повітряна тривога в Житомирській області - я тоді підписана була, щоб знати, що там відбувається, бо він там. Я зрозуміла, що в нього буде виліт. Він мені написав: «Зайнятий». Це було о 18:05. Потім я написала: «Гаразд, чекатиму твоє повідомлення», - пригадує той день.

Потім – була тиша. Христина пам’ятає той день до дрібниць. О котрій годині вона почала підозрювати, що щось сталося, де були військові, які приїхали повідомити жахливі новини.

«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко«Ти міг бути чудовим батьком», - вдова загиблого пілота з Луцька Христина Чумаченко

«О 22:00 я почала трохи хвилюватися, але те, що він не відписує – це було нормально. Згодом прийшло повідомлення від дружини одного з військових, що збили літак під Житомиром. Я знала, що це Діма, бо знала, що він там був один. В мене всередині все стиснулось, складно було себе опанувати, тож пішла в іншу кімнату, щоб не турбувати маму. Надзвонювала всім до 2 ночі. Мені писали різне: що його шукають, що він катапультувався, що вранці піднімуть вертоліт на його пошуки.

Поспала години три і знову взяла до рук телефон. До години 8-ї це продовжувалося. Наш друг написав співчуття, я не зрозуміла, про що він, написала йому: «Його ж ще шукають». Інші пілоти писали, що нічого не можуть сказати, бо нічого не знають. Близько 10-ї я почула звук мотора на моїй вулиці і зрозуміла, що за цей час Діма не міг би доїхати з Житомира до Франківська, і зрозуміла, що це привезли мені жахливу звістку. Я вибігла в халаті, сказала: «Не говоріть мені цього, я не хочу це чути». Але одному з них довелося сказати. Двоє інших військових опустили очі. Це було жахливо», - згадує вона.

Потім родина приїхала до Луцька, де вирішили поховати Дмитра. Відспівали його 27 березня у Свято-Троїцькому соборі. 

Згодом на сторінці Христини з’явився пост зі словами: «Ти міг бути чудовим батьком»…

Довгий час їй довелося змушувати себе продовжувати жити далі. Вставати з ліжка, чистити зуби, готувати собі їсти. Вона знайшла для цього сили в тому, що вирішила: буде усім розповідати про свого Діму, вона хотіла, щоб про його подвиг пам’ятали. 

На жаль, їй довелося стикатися навіть з булінгом. Адже після одного інтерв’ю, багато коментаторів писали, що вона «недостатньо плаче», «не схожа на вдову», як докір писали, що вона «нафарбована».

«У мене хороша реакція, я це намагаюсь не сприймати надто близько до серця, але є ті, хто так не може. Я не розумію людей, чому вони це пишуть. Хтось може плакати, закрившись в кімнаті, коли ніхто не бачить. Але я розумію, що від мене це нікуди не дінеться. Через декілька років, коли я не буду вся у чорному, скажуть: «Пройшло так мало часу, а вона досі не може повноцінно горювати», - зазначає Христина.

Зрештою, тим, хто переживає втрату, вона радить не стримувати емоцій, не боятися звертатися за допомогою, якщо є хороший психотерапевт.

«Ми можемо сьогодні говорити про подвиг наших чоловіків, можемо допомагати. Це дуже цінно і заради цього ми маємо шукати сили. Бо як зникнемо ми – зникне про них пам’ять», - резюмує вона.

Можливо зацікавить