Тут неприємно дивує велика кількість церков УПЦ МП, - юрист із Запоріжжя, який переїхав на Волинь

Зараз він мешкає у Нововолинську, - пише газета Волинь.

«Насамперед вивчили історію шахтарського міста»

– Звісно, сумую за рідним містом, – сказав молодий чоловік, корінний запоріжець, який уже встиг оглянути Нововолинськ, познайомитися з новим колективом, колегами юридичного відділу Нововолинського виконавчого комітету, де став працювати головним спеціалістом. І одразу почав із розповіді про трагічний для України день початку повномасштабної війни:

– Якраз збиралися з дружиною Юлею на роботу, коли подзвонила її подруга й повідомила, що на Херсонщині рашистські танки й вибухи бомб.

Спочатку в місті було більш-менш спокійно, тільки на околицях чули вибухи. Розуміли, що ескалація продовжується, зокрема в місті Оріхові, де проживали друзі (на той момент їхній дитині було п’ять місяців). Спільно з ними вирішили виїжджати на Закарпаття. Коли вже в дорозі стало відомо про збільшення ціни на житло, передумали. Взяли невелику паузу в Кривому Розі. Подруга дружини повідомила, що в одному з сіл на Івано-Франківщині в товариша її батька, з яким пройшли Афганістан, є вільний будинок, де можна жити. Отож на цьому варіанті й зупинилися.

Поцікавилися історією Нововолинська як наймолодшого міста  краю, зрозуміли велику перспективу в разі потужного інвестування. Адже поруч – кордон, Польща, що дає можливості розвиватися бізнесу.

– Село на Прикарпатті серед мальовничої природи зустріло нас привітно й гостинно, – розповів Олександр. – Понад три місяці провели в цій майже курортній місцині. Але розуміли, що потрібно рухатися далі, думати, де заробляти кошти. Тому коли через інтернет дружині запропонували лікарську посаду в одній із приватних клінік Нововолинська, без вагань вирушили на Волинь. Наприкінці серпня зареєструвалися. Власник клініки допоміг знайти житло, порекомендував мені місце роботи. Після співбесіди отримав посаду юриста у виконавчому комітеті Нововолинської міської ради. 

– Я ніколи не був на Волині, – продовжує співрозмовник. – Тому в моїй уяві цей край асоціювався з великими лісами, озерами, болотами. Насправді спочатку побачив обриси… майже Донбасу: терикони, великі підприємства. 

Але коли познайомилися ближче з містом, вловили його шарм – стометрівку з каштанами, затишні кав’ярні – враження змінилося. Вивчили історію Нововолинська як наймолодшого міста  краю, зрозуміли велику перспективу в разі потужного інвестування. Адже поруч – кордон, Польща, що дає можливості розвиватися бізнесу.

«Окупанти навіть здирали підвісну стелю, на якій потім і спали...»

– У Запоріжжі досі проживають мої родичі. Спілкуємося з ними по телефону. Впродовж усіх місяців війни місто зазнавало бомбардувань, – розповів Олександр. – Його постійно атакують, обстрілюють ракетами С-300 й іншими видами зброї. Чимало житлових будинків зруйновано частково чи повністю, дехто залишився без найнеобхіднішого, гине велика кількість людей. До глибини душі вразила звістка про вбитих у гуманітарному коридорі на виїзді з міста і ця остання новина про обстріл ракетами пологового, і загибель немовляти. Вічна їм пам’ять…

Ще складніше родичам з області, які перебувають в одному із селищ під окупацією. Не хотіли залишати приватний будинок, живність. Але на роботу не ходять, щоб не працювати на окупанта. Їм довелося пережити жахливі моменти, коли рашисти прийшли на обійстя, змусили лягти на землю долілиць, а самі проводили незаконний обшук. Позабирали комп’ютерну техніку, мобільні телефони.

Це, як зазначив Олександр, сталося якраз після того, як активізувався партизанський рух, почали знаходити трупи росіян. На жаль, на бік окупанта перейшло немало односельчан, які й зливали інформацію.    

У населених пунктах рашисти в установах викрадали ноутбуки, жорсткі диски з комп’ютерів, залишені речі працівників (навіть окуляри), розграбували всі магазини, аптеки, заволоділи автомобілями, на одному з яких розбилися… Здирали навіть підвісну стелю, на якій потім і спали. 

«У Нововолинську неприємно дивує російська мова і промосковські храми»

Олександр не втримався, аби не висловити те, що здивувало на Волині.

– На відміну від Франківщини, певна частина людей розмовляє російською або суржиком. Здивувало те, що Нововолинськ – місто патріотичне, люди свідомі, а діє так багато церков мп. До речі, знайомі з Оріхова розказували, як їхній священник УПЦ «здавав» координати наших військових окупантам. 

Олександр має чіткі погляди й на те, чому багато людей стали колаборантами. Каже, ворожа агентура впливала через ЗМІ, релігію, органи держвлади, олігархічні клани тощо. Цьому сприяли незнання історії та відсутність критичного мислення у частини населення. Комусь здавалося, що можна повернути минуле з усіма його безкоштовними «благами», й ці люди ніколи не прагнули самі щось змінити, а безкінечно скаржилися на владу, якою б вона не була.

Олександр такожрозповів, яке має хобі, як розвантажується після службових обов’язків та негативної інформації.

– Раніше займався спортом (футбол, тренувальна зала), грав у більярд, бігав напівмарафони. Тепер це все відійшло на задній план. Волонтерю – на Прикарпатті більше (бо мав вільний час), тут поки що менше, оскільки ще навчаюся в аспірантурі, проводжу наукові дослідження на тему дисертації. І, як це не прикро констатувати, дорожню сумку наразі не розбираємо. Бо не впевнені, де маємо пустити сімейне коріння. Зрештою, Україна велика і скрізь прекрасна.