З Україною в серці: як уродженка Волині опікується біженцями в Італії

Уродженка Любешова Жанна Ковальчук уже двадцять років живе в Італії. Жінка добре пам'ятає, як важко було спочатку у чужій країні. Тому після початку повномасштабного вторгнення вона вирішила: не час стояти осторонь, навпаки - треба допомагати співвітчзникам, які тікають від лиха війни.

Про це пише любешівська газета «Нове життя».

Формування гумвантажів і «Жаннин прапор»

Жанна Ковальчук проживає із родиною в місті Феррара. Перед тим була в Римі. А геть від самого початку - неподалік Сицилії в дуже маленькій провінції. За роки вивчила тамтешню мову, звичаї, культуру. Нині молодшому синові любешівки п’ять рочків. Старшому - тридцять, він має власну сім’ю. Біля українки - коханий чоловік, батьки. Тепер серце Жанни Ковальчук спокійне за своїх рідних.

Хоча не завжди так було. Чимало поневірянь випало на її долю. Проте, каже, те все - ніщо, порівняно з болем, який бачить в очах діток-біженців. Але принципом життя жінка давно обрала: діяти, аби щось змінити на краще. І в часи повномасштабної війни росії з Україною це та наполегливість дають змогу знаходити таких же небайдужих волонтерів, котрі допомагають дітям із України згадати, що вони мають право на дитинство - радісне, цікаве, мирне.

Коли цієї весни їхнє місто наповнилося біженцями, життя Жанни докорінно змінилося. Адже своїм обов’язком обрала опіку над знедоленими війною українськими хлопчиками та дівчатками, їхніми мамами й бабусями. У перші тижні березня разом із сім’єю допомагала формувати тисячі гуманітарних вантажів для українців. Брала участь у мітингах, акціях на підтримку України та засудження дій росії. Відтоді в їхній місцевості навіть з’явився вислів «Жаннин прапор». Адже наша землячка власноруч пошила за ніч величезний синьо-жовтий стяг - розмірами 12 на 3 метри. Відтоді жоден патріотичний захід не відбувається без нього.

«Як вибухнула повномасштабна війна, місцеві жителі масово кинулися допомагати українцям. Тут є українська церква, і в ній збирали гуманітарку - ліки, одяг, продукти. У мене сльози щоразу виступали на очах, коли я бігла до храму допомагати готувати вантажі, а до нього тягнулися численними вервечками черги. То італійці стояли з ящичками, пакунками в руках, аби передати їх в Україну. Вони проявили неймовірні людяність і підтримку! Тоннами відправляли допомогу. Мій дорослий син, котрий має вже власну дитину, щодня після роботи кидав усе і летів туди, щоб допомагати пакувати, вантажити, а це і вночі відбувалося», –зазначила пані Жанна.

Проблеми біженців стали її особистим клопотом

Телефон Жанни майже цілодобово не змовкає, адже переселенці знають: ця українка їх не підведе. Втішить словом, допоможе вирішити соціальні та інші важливі питання.

Коли масово почали прибувати біженки з дітьми, Жанна вирішила, що потрібно їх якось гуртувати. Приміщення напитала у соціальному центрі «Парк», де поруч дійсно є парк, дитячий ігровий майданчик. Через знайомих та інтернет оголосили час і місце зустрічі, як дістатися до центру. Когось особисто підвозила.

«Тоді 56 мам прибуло. У кожної - по дитині-двох. Аби хоч якесь уявлення мати, чим допомогти, провела своєрідне анкетування - записала імена, прізвища, вік дітей, звідки приїхали. І стала цікавитися, у чому мають потребу», - пригадує волонтерка початок знайомства. На той час діти шкільного віку дистанційно навчалися, крім малечі, яка мала би ходити в перший клас. І любешівка, порадившись із мамами, вирішила створити клас першачків. Серед переселенок виявилася досвідчена вчителька молодшої школи з Києва - Галина Світельська. Вона й запропонувала проводити заняття з дітлахами. То був четвер, а в понеділок малята пішли, як кажуть, перший раз у перший клас. Бо ідея реалізувалася!

«У п’ятницю я стала обдзвонювати різні інстанції, аби знайти приміщення для проведення уроків. У центрі викладання італійської мови біженцям мені обіцяли на ранок понеділка надати кабінет. Отож ми з Галиною Володимирівною склали список необхідних речей, і я все це купила. Соки, солодощі або піцу забезпечував дітям центр. Надалі тричі на тиждень відбувалися заняття аж до кінця навчального року», - розповідає волинянка.

Інше болюче питання, з яким до неї масово зверталися жінки, - перебування дітей у постійній напрузі. Досить різкого звуку - і в хлопчиків та дівчаток виникала істерика. Спілкуючись із ними, волонтерка теж помічала це. Було, що запитала під час знайомства в одної дівчинки, звідки приїхала, і та розплакалася. Бо вона з мамою виїхала з Краматорська, старший брат, бабуся і дідусь - ні. А там же війна!

Одразу в кількох напрямках почала діяти Жанна Ковальчук, аби допомогти дітям. Оскільки її меншенький син Данилко займається танцями, звернулася до його тренерів, і ті погодилися безкоштовно як волонтери раз у тиждень проводити заняття з дітьми-біженцями. Варто зазначити, що тренери - багаторазові чемпіони Італії зі спортивних, спортивно-бальних танців, тож їхні імена відомі на весь світ. І найприємніше, що серед них є українка - Світлана Костенко.

Крім того, щомісяця пані Жанна Ковальчук організовує свято дня народження. Тож мали такі свята у травні й червні. І вони були дійсно яскравими та незабутніми.

«У липні домовилася з жінкою-магом, аби вона діткам показала щось незвичне, цікаве. На своїй чарівній бандурі зіграла наша Любочка-патріотка, котра навчає всіх охочих малят грі на цьому інструменті», - ділиться наша землячка. І, звичайно, завжди звучать пісні українською, є танці. Бо і серед приїжджих виявилися юні чемпіони з цього виду мистецтва.

До Міжнародного дня захисту дітей Жанна Ковальчук організувала чудовий концерт, який відбувся при повному аншлазі. Там виступала дитяча вокальна група української діаспори в Італії «Соняшник». Жінка має чудовий голос, тож і в її виконанні звучали улюблені «А ми тую червону калину підіймемо…» та інші відомі вже на весь світ рядки, котрі стали символами України. Потім діяв дитячий літній табір. Хлопчики та дівчата ходили раз у тиждень у басейн, зоопарк. Інші дні з ними проводили цікаві заняття скаути та студенти, котрі вчили їх італійської мови.

Любешівка на курсах італійської є перекладачкою. Там частенько спостерігала, як дітки раптово починали хникати, проявляти небажання будь-чим займатися, приказуючи: «Хочу додому, до тата…» Аби допомогти знайти душевну рівновагу малим біженцям, вона напитала досвідчену психотерапевтку. Причому - серед переселенок. Пані Аня приїхала через війну до доньки, котра давно проживає в Італії, й погодилася професійно допомагати.

Та й не лише для діток є заняття. Для їхніх мам Жанна Ковальчук знайшла тренерку-волонтерку, котра раз у тиждень проводить їм заняття з фітнесу.

«Можливо, не всім одразу допоможу. Але обов’язково знайду тих, хто це зробить. Переконалася: є дуже багато хороших, чуйних людей, готових допомагати безкоштовно. Бо всі розуміють, що в Україні йде війна», – каже уродженка Волині Жанна Ковальчук.