Займається бджільництвом майже 30 років: до волинянки по мед їдуть із усього міста

Займається бджільництвом майже 30 років: до волинянки по мед їдуть із усього міста

Галина Вощило із села Судче Любешівської громади пасічникує майже 30 років. Хоча сама про себе каже, що то – просто захоплення. Бо зазвичай мала не більше десяти бджолосімей. У той же час у селі не знайдеться жодної хати, де б не любили її меду.

Та й у Любешові вистачає охочих придбати солодкий нектар у судченської бджолярки, - пише газета Нове життя.

Із дитинства подобається жінці запах вощини і меду. Дідусь, який жив у Заріці, був бджолярем. Також у її селі неподалік жили родичі Іван та Анастасія Остимчуки, які займалися цієї справою. Галина Олексіївна любила до них зайти, подивитися, як вони працюють на пасіці, послухати про користь бджіл. Її ж пасічникування розпочалося в 1993 році з одного вулика, котрий разом із роєм купила у старшого подружжя, яке виїжджало до родичів в Америку. 

«То був вересень, але дуже спекотний. Не знала, як перевезти тих бджіл, бо вони все не ховалися у вулик. А їхати треба було кілометрів три. Боялася, щоб і коня вони не покусали. А потім почалися нові хвилювання – аби не змерзли взимку, не були голодні, не загинули від хвороб, не знищили їх шкідники. І так – усі роки», – усміхаючись, каже бджолярка.

Знання переймала вона у бувалих «колег», а також черпала інформацію із двох грубих книг, подарованих попередніми господарями її «підопічних».  Проте справжній досвід накопичувався методом проб і помилок. Адже не обходилося без втрат.

«До вподоби мені працювати біля бджіл. Нині маю інший їхній вид, ніж спочатку. Бо так склалося, що попередні в одну із зим не догледіла, і вони померли. Тож із села Кухче пасічник привіз мені інших у… відрах. Син і донька змалку допомагають на пасіці, але з сім’ями живуть далеко, тому рідко бувають. А в чоловіка алергія. Хоча допомагає рамки збити, навощити їх, викачати мед та інше, де потрібна чоловіча сила. Також свати, коли приїжджають, охоче долучаються до пасічникування», – оповідає Галина Вощило.

Із ніжністю розказує жінка про своїх комашок – які вони різні за своїми обов’язками, призначенням. Із захопленням каже про їхню працьовитість, дисциплінованість. Хоча, зізнається, бджолосім’ї, як і люди, бувають працьовитіші та ледачкуватіші. Відповідно, і «прибуток» у них – різний. Із турботою та хвилюванням описує процес догляду за бджілками. На зиму вулики утеплюють зовні та зсередини. Аби не були голодні її «підопічні», всередині мають лишатися рамки з медом – від семи до десяти, залежно від величини роя. Крім того, зберігають рамки з медом і впродовж зими, аби навесні подбати про бджіл, доки ті самі зможуть себе «прогодувати». У теплу зиму бджоли люблять зробити в сонячну погоду обліт, тож хазяйка бачить, що добре зимують. Якщо ж тріщать морози, наслуховує через вулик, чи ж гудуть її улюблениці, чи не пропали. А весною, як тільки надворі встановиться понад 10 градусів тепла, пасічниця робить першу ревізію: перевіряє, чи достатньо корму в бджіл, очищає вулики від підмору, виймає зайві рамки, звужує гніздо. Якщо ж корму немає, вставляє оті рамки з медом, котрими запаслися восени. В кінці травня треба пильнувати, аби рої не повтікали. Популяцію трутнів коригує, щоб не лишалося забагато. А в спекотне літо дбає про воду для працьовитих комашок – на льоток у капронові кришечки її наливає.

«До 11 вересня, до Головосіків, треба допомогти бджолам сформувати гнізда, подбати про запас меду. Дуже глядіти треба рамки з медом, які лишаємо на зиму. Температура має бути відповідна, вентиляція місця зберігання. Миші ласі до них. Вистачає й інших шкідників: їжаки люблять поживитися бджолами і стережуть їх біля вуликів у теплу пору року. А взимку виманюють комашок назовні своїм стукотом дзьобів синиці. То якось мурахи внадилися – заповзали у вулики і знищували все. А ще небезпечними є кліщі – висмоктують із бджілок кров. Тож «боремося» з непроханими гостями і власними силами, і спеціальними препаратами. А ще ж і з воском свої нюанси: вчасно не перетопили – запліснявіє. Та й мед, якщо незрілий викачати – пропаде, не зберігатиметься», – ділиться секретами пасічникування Галина Вощило, навіть прізвище якої теж певною мірою пов’язане з її улюбленою справою.

А так як живе ця сім’я неподалік лісу, то мед – із різнотрав’я, також бджоли багато взяток беруть із малини (домашньої та лісової), крушини, акації, із липи, гречки. Тож мед у пасічниці із Судча різний – і зовні, і на смак та запах. А ще наголошує жінка: не лише він, а й усі продукти бджільництва дуже корисні. Вона ж особисто полюбляє перший у новому році мед із вощиною.

Тамара Урядова

Можливо зацікавить