Життя від дзвінка до дзвінка: волинянка чекає з війни двох синів, чоловіка і брата

Волинянка Світлана Федонюк із села Скірче Торчинської громади чекає із війни чоловіка, двох синів та брата. До повномасштабного вторгнення на службі перебував молодший син, та після 24 лютого усіх її хлопці пішли боронити Україну.

Про те, як жінці вдається триматися і що допомагає не падати духом, йдеться у сюжеті 12 каналу.

«Я їх чекаю з нетерпінням додому живими й здоровими», – каже вона.

Без сліз говорити про війну не може. Адже чекає з поля бою чоловіка Михайла, синів Назара та Івана й рідного брата Володимира. Триматися важко, адже серце болить за кожного. До 24 лютого у війську служив лише молодший син.

«Він зараз захищає. Брат пішов одразу на наступний день. Чоловік пішов у понеділок після того як почалася війна. І ще один син пішов 28 лютого. Отак вони всі пішли і захищають неньку-Україну», – розповідає Світлана Федонюк.

Усі чоловіки родини Федонюків – патріоти. Жінка каже, її хлопці ламали стереотипи про те, що ніхто не хоче в армію. Служили усі. А коли росія нахабно почала бомбити українські міста, не роздумуючи, пішли у військкомат. Ще й мобілізацію не встигли оголосити, як вони були там.

«Старший син пішов у тероборону, але його те не влаштувало, і він перейшов у ЗСУ. Такі патріоти», – зазначає Світлана Федонюк.

З початку повномасштабної війни кожен день Світлана живе від дзвінка до дзвінка. Не без істерик, плачу і безсонних ночей за молитвами.

«Один дзвонить зранку, другий – ввечері. Інколи буває по дві доби не виходять не зв’язок… Взагалі важко», – ділиться жінка.

Найбільшим щастям за останні дні війни був сюрприз від синів. У День матері вони приїхали додому. Каже, це був ковток свіжого повітря. Потому знову щодня на телефоні. Звичайні слова «все добре» або повідомлення із цифрами «4.5.0» – і можна видихнути.

Допомагає жінці триматися її робота. Світлана – сільська староста. У її підпорядкуванні кілька сіл Торчинської громади. Попри війну, каже, треба дбати і про те, щоб село жило й виконувати те, що запланували. Крім того, активно займаються гуманітарною допомогою.

«Приходиш на роботу – і зразу включаєшся у якісь клопоти», – розповідає вона.

Крім постійних справ, рятує жінку від смутку сім’я. Нині біля неї мама та невістка з маленьким онуком. Дворічний Захар тимчасово виконує обов’язки головного чоловіка у родині і є втіхою для бабусі.

Є у Світлани й невелике, але домогосподарство, за яким також треба доглядати. Робота й домашні клопоти допомагають триматися фізично. Моральний дух же тримають добрі новини від її героїв. Та найбільше пані Світлана чекає звістки про те, що її захисники живі та здорові повертаються додому з перемогою.