Полковник з Волині Сергій Хомік загинув напередодні дня народження доньки, а поховали на іменини брата

 

Здійснив понад тисячу бойових вильотів від початку війни з Росією 

Народився воїн 28 лютого 1986 року у сім’ї військового. Батько служив техніком вертольота в авіаційній частині, що розташовувалась у селі Сусваль. Крім того, у 80-х роках у складі угрупування радянських військ проходив  службу Німеччині та Афганістані. Саме він і запропонував сину стати військовим.

 

Після закінчення восьмого класу хлопець вступив до Львівського ліцею з посиленим військовим вишколом імені Героїв Крут, потім продовжив навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після випуску був призначений на посаду льотчика-штурмана вертолітної ланки пошуково-рятувального забезпечення вертолітної ескадрильї однієї із бригад авіації Повітряних Сил ЗСУ. 

Навчаючись у ліцеї, познайомився з Катериною. Дівчина була з сусіднього села Овадне. Згодом закохані одружилися й переїхали за місцем несення служби Сергія. У шлюбі народилася донечка Марійка, а за два  роки до повномасштабної війни на світ з’явився синочок Макарчик. Через постійну зайнятість син рідко навідувався до батьків. Здебільшого з дітьми приїздила невістка, або батьки їздили у Вінницю до них у гості. Єдиний раз Сергій вирвався на ювілей мами Наталії Феодосіївни.

«Тоді ще допоміг посадити картоплю. Працюючи на полі, слухав лекції у навушниках. На той час син навчався у військовому виші», - пригадує пані Наталія.

«Зустріч» між небом і землею: пролітав над позиціями, на яких були батько з братом

Сергій був найстарший серед дітей, і найспокійніший. У сім'ї крім нього зростали син Михайло та донька Аліна. Усі вже дорослі та мають власні родини. Так склалося, що з перших днів війни у 2014 на захист країни стали обидва брати. Один боронив з повітря, інший – на суші. Михайло пішов по мобілізації. З початком повномасштабного вторгнення вони знову вступили у бій з ворогом. На цей раз до них долучився батько, котрий, бувши пенсіонером, напередодні війни підписав контракт із ЗСУ. Усі троє служили у різних частинах. Вертоліт Сергія нерідко пролітав над позиціями, на яких перебували батько з Михайлом, так відбувалися їхні «зустрічі» між небом та землею. 

«Про події на фронті  не розповідали. Запевняли, що все добре, розуміла, правди не говорять, бо не хочуть хвилювати мене. Втім потім доводилось чути, що Сергій брав участь в евакуації захисників Маріуполя, літаючи «дорогою смерті» на «Азовсталь». Я дуже переживала за них і молилася, щоб повернулися живими та неушкодженими. Чи молитви Бог мої не чув, чи доля кожного від народження вже написана? Бо того листопадового дня нашого Сергія він забрав до себе», - каже згорьована мати. 

Загинув напередодні дня народження доньки                 

Наталія Феодосіївна була на роботі, коли подзвонила Катерина і повідомила, що вертоліт чоловіка підбили, та заспокоїла, додавши, що з ним усе гаразд. А за кілька годин сповістила страшну звістку, після якої земля пішла з-під ніг. 

«Було 11 листопада. Екіпаж, яким командував Сергій, мав іти на ротацію. Телефоном поцікавилась, чи він ще не вдома? На що відписав, що все добре, але їх ніяк не можуть поміняти, і вони продовжують виконувати бойові завдання. «Нехай Господь береже вас», - були мої останні слова до живого ще сина. Потім дізналася, що через несприятливі погодні умови до них не міг вилетіти екіпаж на заміну, і вони продовжували виконувати польоти».

Того дня  під час виконання бойового завдання з вогневого ураження у районі села Берестове на Донеччині ворог влучив у вертоліт з ПЗРК, у якому перебував Сергій Хомік з екіпажем. Попри важкі поранення, йому вдалося втримати палаючий вертоліт у повітрі, і приземлитися, тим самим врятувавши життя побратимів. Один із них зміг витягнути товаришів, утім числі й Сергія, з охопленої вогнем машини. Потім за його життя боролися лікарі. На жаль, поранення виявилися несумісними з життям. 

Так склалося, що наступного дня, 12 листопада, донечці виповнилось тринадцять. А за кілька днів мали відзначати річницю їхнього вінчання з Катериною і день народження сина Макарчика. Тож з нетерпінням чекали на повернення Сергія. Він повернувся, як і обіцяв. Однак вже не зміг обійняти рідних серцю людей. Листопад виявився щедрим на приємні події у родині Хоміків, і водночас трагічним, сповненим смутку і болі осіннім місяцем.

Ховали Героя на день народження брата 

«Коли постало питання місця останнього спочинку сина, невістка надала право мені приймати рішення. Тож було вирішено поховати його у рідному селі, поруч з могилами дідуся та бабусі. Далі все відбувалося як у тумані. Труна, у якій лежала моя дитина, багато людей з квітами, біль та сльози, які не висихають і досі. Найбільше боялася побачити тіло Сергія. Зважаючи на те, що його діставали з палаючого вертольоту, була висока ймовірність, що воно обгоріло, до останнього моменту цей страх сковував кожен міліметр тіла. Реальність виявилася інакшою. Ховали його у день народження сина Михайла», каже мама воїна. 

Екіпаж полковника Хоміка від початку повномасштабного вторгнення знищив кілька сотень окупантів та кілька десятків одиниць ворожої техніки. Спільно з підрозділами Сухопутних військ брав участь у звільненні окупованих населених пунктів. Льотчик I класу, полковник Сергій Хомік до останнього боронив рідну країну, знищуючи агресора. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Сергій Хомік нагороджений орденами «За мужність» ІІІ, ІІ та І ступенів.

Жанна БІЛОЦЬКА

Фото з ахіву родини Сергія Хоміка

Читайте також:

• У першу ніч після загибелі прийшов уві сні з усіма попрощатися. Олександру Гнатюку з Волині назавжди 31
• Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова
• Ще до звістки про смерть, батько відчув, що сина вже нема: Олександру Августіну з Волині назавжди 26